Варткес Тевекелян - Рекламне бюро пана Кочека

Ясніше не скажеш: півроку — ті ж строки, які встановив Гітлер для підготовки армії до нападу на Радянський Союз.

Тепер не можна було гаяти ні хвилини. Василь замкнувся в своєму кабінеті, склав телеграму на ім'я «батька» і надіслав адресатові.

За день він одержав телеграму-блискавку з пропозицією негайно виїхати з дружиною до Москви через нейтральну Швецію. Це означало добиратися або морем, де нишпорили німецькі підводні човни і топили все, що їм попадалося, або ж через Фінляндію, яку фактично окупувала Німеччина. Часу для роздумів не було. Василь того ж дня відвідав радянського консула і одержав візу на поїздку до Москви — «у справах американської нафтової компанії «Стандард ойл».

У готелі «Національ», де звичайно зупинялися іноземці, було заброньовано номер із видом на Манеж для двох американців — чоловіка й жінки. Ліза годинами могла стояти біля вікна, не одводячи очей від вулиці, від кремлівської стіни, від перехожих. Вона раділа всьому: московському морозу, снігу на дахах будинків, дітворі, що бавилася на подвір'ї сусіднього будинку, студентам, які поспішали до університету…

Не встигли вони розпакувати валіз, як задзвонив телефон. Василь зняв трубку.

— Містере Кочеку, якщо у вас немає невідкладних справ, то просимо зайти до нас. Адресу ви знаєте, пропуск буде замовлено.

Через півгодини Василь стояв перед молодим, але дуже відповідальним працівником, який не запропонував йому навіть сісти.

— Скажіть, Максимов, ви надіслали «батькові» оцю телеграму? — сухо спитав той, тримаючи в руці розшифровану Василеву телеграму.

— Так.

— І ви твердите, що німці збираються напасти на Радянський Союз?

— Принаймні про це свідчать ті неспростовні відомості, які я маю.

— Відомості, відомості! Виходить, вам навіть на думку не спадало, що такі, з дозволу сказати, відомості могли вам підсунути ті, хто хотів дезорієнтувати нас, ввести в оману або навіть спровокувати…

— Я не хлопчисько, щоб мені могли підсунути неправильні відомості. Те, про що я сповістив «батька», правда. Прошу вас не мати в цьому ніякого сумніву! — Василь зблід від гніву і гіркого подиву.

— Посварити нас із Німеччиною хочуть насамперед англійці. Сподіваюся, це ви знаєте? Так, англійці! — Відповідальний працівник підвівся, вийшов з-за столу, і Василь побачив, що він невисокий на зріст і, хоч порівняно молодий, проте встиг наїсти чимале черевце. «Спортом не займається», — подумав Василь. Тим часом відповідальний вів далі:— Одно з двох — або вони ввели нас в обману, підсунувши фальшивку, або…

Василь не дав йому закінчити.

— Не смійте такі розмовляти зі мною! — тихо сказав він і, обернувшись, вийшов з кабінету.

Відмітивши пропуск у секретаря, він спустився на вулицю. День був морозяний, на чистому небі сяяло сонце, дихалося легко. Василь вдихнув холодне повітря на повні груди і не поспішаючи попрямував до готелю. В голові було порожньо. Що це — поганий сон чи непорозуміння? Після стількох років тяжкої роботи на чужині — і раптом: «Або вас ввели в оману…» Він хотів, мабуть, сказати «або підкупили». Василь у душі здригнувся, немов йому дали ляпаса…

— Ну що? — спитала Ліза і, помітивши, який напружений у нього погляд, замовкла.

— Знайшлася людина, до того ж відповідальний працівник, для якої вся наша з тобою десятилітня робота нічого не варта! — з болем проговорив Василь. — І виявляється, я взагалі хлопчисько, якого кожен дурень може обдурити…

— Не хвилюйся, головне — не хвилюйся!.. Непорозуміння якесь… Що він сказав? — Ліза не знала, як заспокоїти Василя.

— Язик не повертається повторити його слова!

— Що він, з глузду з'їхав?

— Ні, Лізо, він просто дурень і чинуша!.. Загальна спрямованість сьогоднішньої політики полягає в тому, щоб не давати німцям приводу для передчасних конфліктів, усіма способами виграти час. От він і не хоче вірити, що є факти, які суперечать цій концепції, йому бракує широти погляду! І взагалі не можна ж іти проти загальної течії, навіть якщо це вкрай потрібно…

Василь мав дивну здатність: коли в нього були великі неприємності, він лягав у ліжко і вмить засинав. Так і цього разу — ліг і заснув.

Прокинувшись, він, немов нічого й не було, запросив Лізу в шашличну.

— Поїмо справжнього шашлику, вип'ємо пляшечку цінандалі, а там — що буде, те й буде! У нас із тобою в житті всього бувало. Чого похнюпилася, старенька? Одягайся, і ходімо.

У шашличній біля Нікітських воріт вони просиділи допізна. Там було тепло і по-своєму затишно. Ні на мить їх не покидала думка, що вони вдома, на своїй рідній землі. Потім пішли на Красну площу, мовчки постояли біля Мавзолею, послухали бій кремлівських курантів. У готель повернулися о дванадцятій годині. Чергова, подаючи Василеві ключ од номера і записочку, сказала по-англійському: