Варткес Тевекелян - Рекламне бюро пана Кочека

— Мені треба поговорити з кимось із відповідальних працівників посольства, — відказала Ліза.

— В якій справі? — задали нове запитання.

— У надзвичайно важливій справі.

Віконце зачинилося, і Ліза побачила, як черговий підняв телефонну трубку й набрав номер. Вона не чула крізь грубе скло, про що говорить черговий. Поклавши трубку, він відчинив віконце, попросив Лізу зачекати.

— Зараз до вас вийдуть, — сказав він.

Хвилин через п'ять біля дверей, які вели у внутрішні приміщення, з'явився молодик в чудово пошитому костюмі. Він вклонився відвідувачці.

— Ви хотіли бачити співробітника посольства. Я вас слухаю, — сказав він по-німецьки.

— Тут? У вестибюлі?

— А чому б і ні?

— У мене важлива, дуже важлива справа, — не особиста, звичайно. Не могли б ви прийняти мене в своєму кабінеті?

— Ходімте! — Молодик розчинив перед Лізою двері, провів її в невеликий кабінет, посадив у крісло і сам сів навпроти.

— Я вас слухаю, — повторив він.

— Пробачте… але ви справді відповідальний працівник? — спитала Ліза.

Господар кабінету всміхнувся.

— Я третій секретар посольства.

— В такому разі прийміть цей конверт, — Ліза витягла із сумочки конверт і подала секретареві. — Передайте його якнайскоріше главі радянської урядової делегації… Тут повідомлення про те, що Гітлер доручив генеральному штабу розробити план нападу на Радянський Союз, і німецько-російський солдатський розмовник.

— Звідки у вас такі відомості і як до вас попав цей розмовник?

— Це вам не обов'язково знати… Відомості цілком правдиві. Що ж до розмовника, то він у вас в руках, чого ж більше?

— Ну що ж… Здається, ви маєте рацію. Дякую вам!.. Не сумнівайтесь, конверт буде передано товаришеві Молотову сьогодні ж… Назвіть хоча б своє прізвище…

— Прізвище моє нічого вам не пояснить… Повірили мені — і добре!.. Скажіть, мене не затримають гестапівці, коли я вийду од вас?

— Ні, не посміють. Особливо зараз, коли тут перебуває радянська урядова делегація. Ви тільки будьте обережні, щоб вас непомітно не сфотографували!

— До побачення! — Ліза підвелася.

Секретар посольства провів її до приймальні. Тут Ліза не втрималася і сказала російською мовою:

— Товаришу, дозвольте вас поцілувати!

Він мовчки нагнувся і поцілував їй руку. Ліза торкнулася губами його лоба. Коли вона вийшла, черговий, що спостерігав цю сцену, відчинив віконце і, приклавши палець до скроні, покрутив кілька разів: у дамочки, мовляв, не всі дома!

— Ні, голубе, помиляєшся!.. Тут зовсім інша справа, — серйозно й задумливо сказав йому третій секретар.

Ніхто Лізу не затримав, і вона, з сумочкою в правій руці, пройшла мимо Василя, що порпався в моторі.

Це була остання операція, яку Василь і Ліза виконали в Німеччині. Вони не знали тоді, що ще один примірник розмовника приніс у радянське посольство в Берліні німецький робітник-друкар.

О'Кейлі запросив Василя до себе і дав йому телеграму від Адамса. Шеф пропонував ліквідувати справи компанії в Німеччині протягом десяти-п'ятнадцяти днів, виїхати до Женеви і там очікувати на дальші вказівки.

— Чим це викликано? — спитав Василь.

— Відверто кажучи, ми порадили містерові Адамсу вчинити так з ряду причин: по-перше, останнім часом німці почали дуже цікавитися вашою персоною. От ми й надумали, доки не пізно, вирядити вас звідси… По-друге, ми взагалі згортаємо свої справи в Німеччині й радимо всім американським громадянам поступово, щоб не викликати підозри у німців, покинути країну. Їдьте в Женеву і чекайте нас, ми теж незабаром приїдемо туди!

Ліквідуючи справи нафтової компанії, Василь подбав про те, щоб зберегти надійний зв'язок із друзями в Берліні.

В середині грудня 1940 року Василь і Ліза залишили негостинну землю третього рейху.

Ліга націй давно перестала існувати, і тепер її розкішні палаци, як старий, так і новий, збудований перед війною, стояли порожні. Під їхніми склепіннями більше не чути було палких дебатів, і пихаті дипломати не переливали з пустого в порожнє, дотримуючись усіх правил риторики…

Але в Женеві, як і раніше, було повно іноземців. Багато американців, багато німців, французів, англійців, італійців і навіть японців. Представники країн Латинської Америки орудували в Швейцарії нібито як кореспонденти різних газет і агентств, існуючих і неіснуючих торгових та фінансових фірм, акціонерних товариств і страхових компаній.