Микола Трублаїні - Лахтак

Тепер Стьопа задивився на Полярну зорю. Чи вдасться, думав він, побачити колись цю зорю в зеніті, тобто над самою головою? Для цього треба попасти на Північний полюс: Полярна зоря стоїть майже над полюсом.

Відчувши холод, Стьопа рушив далі вздовж скель.

Думки перенесли його на південь. Він мріяв побувати на екваторі й у південній частині земної кулі. Там йому хотілось глянути на сузір'я Південного Хреста, що про нього він стільки читав. Він хотів би побачити Канопус — найблискучішу зорю Півдня. «А якби знайти сузір'я п'ятикутної зорі», — подумав Стьопа і знову підвів голову до неба, шукаючи зірок, так розташованих, що нагадували б емблему Червоної Армії.

Раптом позаду, серед каміння, почулося шарудіння. Юнга здригнувся і обернувся всім корпусом. У темряві між скелями він не побачив нічого, але ясно чув, що хтось наближається. Стиснув рушницю і став прислухатися. «Звір, ведмідь?» Але шарудіння нагадувало кроки людини. «Хто б це міг уночі тут ходити?» Стьопа хотів крикнути, але стримався. Треба було вияснити, що це: людина чи звір. Коли звір, то він стрілятиме, — у нього ж у руках прекрасна «Краг-Іоргенсен». Коли це людина, то треба її гукнути. Кроки наближаються, і Стьопа догадується, що це людина. Він відчуває хвилювання. Хто цей невідомий? Може, це хтось із групи Ельгара? А може… і страшний здогад спливає в мозку хлопця. Це ж може бути шкіпер Ларсен. Ось він уже зовсім близько. В темряві вимальовується постать людини.

— Хто там? — кричить юнга. — Хто йде?

Постать зупиняється.

— Хто такий? — вимагає юнга відповіді й зводить рушницю.

У відповідь — короткий блиск пострілу. Щось ударило в груди, у вухах грім — і хлопець падає на сніг. Він не бачить другого вогника, не чує другого пострілу і не відчуває, як друга куля обсмалює його плече: шкіпер Ларсен ще раз вистрілив у лежачого. Лише конвульсивно двічі набрав грудьми повітря і більше нічого не чув, не розумів, не відчував.

Ларсен на секунду зупинився, прислухався і ступнув крок до хлопця. За камінням почулися кроки. Шкіпер повернувся і кинувся тікати між скелями.

Бентсен спав дуже чуло і прокинувся після першого ж пострілу. Він вискочив з мішка в ту саму мить, коли розітнувся другий постріл. Збудив Запару й Вершомета.

— Ведмідь? — спитав мисливець, хапаючи рушницю.

Норвезький штурман не зрозумів, що сказав Вершомет, але він був певен, що Стьопа стріляв у звіра.

Всі троє з криками вискочили із скелястого грота.

Мисливець гукнув юнгу, але той не озвався. За десять кроків від них щось чорніло на снігу. Зрозуміли, що то юнга. Ведмедя не було видно. Він, мабуть, утік, почувши їх, і перед тим встиг ударити хлопця.

«А може, нещасний випадок?» — промайнуло в голові Запари.

Всі троє нахилилися над хлопцем. Мисливець, провівши рукою по тілу юнги, відчув кров.

— Поранений! — скрикнув він. — Не дихає! — В голосі його звучав жах.

Бентсен витяг змочену в нафті хустинку і запалив її як факел. При світлі цього факела гідролог почав оглядати юнгу. Він побачив, що куля пробила йому груди наскрізь. Але звідки рана в плечі? Потім він вислухав пульс.

— Він ще живий! — сказав гідролог. Сльози, скочуючись по його щоках, замерзали маленькими крижинками.

— Але як дві кулі могли влучити в нього?

Запара був певен, що це нещасний випадок.

Бентсен передав Вершометові факел і взяв рушницю, яка лежала біля хлопця. Він відкрив замок, заглянув туди і розрядив рушницю.

— П'ять, — сказав Вершомет, перелічивши патрони. — Він не стріляв з неї.

Всі троє перезирнулися.

— Шкіпер Ларсен, — твердо сказав Бентсен. — Він може нас усіх перестріляти. Будьмо обережні.

Запара переклав Вершометові слова норвежця. Вершомет оглянувся навколо і знов опустився на коліна перед тілом юнги. Гідролог перев'язував рани.

— Треба негайно на пароплав, — казав він. — Може, там нам удасться його врятувати.

— Ходімо! — сказав Вершомет, підводячись на ноги.

Приплив енергії охопив усіх. З рушниць і хутряного мішка зробили ноші. В мішок поклали нерухоме тіло і, не гаючись ні хвилини, рушили в дорогу.

Бентсен не радив іти через гори. Там їх можуть затримати скелі та кручі. Краще йти берегом, адже шкіпер Ларсен казав, що острів можна обійти за двадцять чотири години, а вони більше як половину вже пройшли. Мисливець і гідролог погодилися з штурманом.

Іти було нелегко. В темряві вони раз у раз спотикались. Двоє несли ноші, а один ішов попереду, показуючи дорогу. Обминали розколини і провалля. Переходили глибокі рівчаки, що спускалися до моря.