Микола Трублаїні - Лахтак

З виразом переляку на обличчі, весь засніжений, влетів юнга в їдальню.

— Вахтовий напав на ведмедя! Ведмідь! Ведмідь! Швидше!

Почувши крик, усі посхоплювались з своїх місць і кинулися до зброї. Вершомет з манліхером, Соломін з вінчестером, інші з сокирами та ломами вибігли на палубу.

В їдальні майже спорожніло. Але не зовсім. За столом продовжував сидіти Торба. Піднявши руку, механік виставив наперед палець, поводив ним перед своїм носом і сказав, звертаючись до юнги:

— Мене не купиш! — Обличчя у нього сяяло.

… — «Вахтовий напав на ведмедя. Ведмідь, ведмідь, швидше!» А ведмедя й нема, — поволі вимовляючи слова, повторив Стьопа те, що він кричав схвильовано і нерозбірливо.

— Ха-ха-ха!.. — заходився сміхом механік.

— Ай-я-я, ай-я-я, — почув раптом Стьопа і, обернувшись, побачив у дверях капітанської каюти Кара.

Штурман похитав головою, усміхнувся і, причинивши двері, зник у каюті.

З палуби поверталися схвильовані мисливці. Стьопа сів біля механіка, сподіваючись від нього захисту, якщо команда почне лаятись.

Але, крім Лейте, ніхто не обурювався. Лише старий боцман почав вичитувати юнзі, що так лякати не можна.

— Таких молодців за такі штуки я лупцював би. Розумієш? Ти знаєш казку про пастуха, що кричав: «Вовк!»? Двічі кричав. Двічі до нього на допомогу прибігали, а виявилось, він дурив. А коли справді вовки напали і він зарепетував, то ніхто не звернув уваги. Подумали — знову бреше.

— По-перше, — відповів Стьопа, — били юнг ще тоді, коли ви юнгою були, — тепер же юнг не б'ють, а по-друге…

— Правильно! — кивнув головою боцман.

— По-друге, — продовжував юнга, — треба було слухати, що я кричав. Он механік розібрав і сидів спокійно. По-третє, коли один раз обманете, що крига тріснула, другий раз обманете, а на третій раз, коли справді трісне — ніхто не повірить. По-четверте, я більше дурити ведмедем не збираюсь, і коли закричу вдруге, то ви мені повірите. Нарешті, п'яте — фізкультура — річ дуже корисна, і треба вміти не тільки плавати та пірнати, а й бігати.

— Прошу без натяків, — удавано образився Лейте.

— А як же ви, Дмитре Петровичу, разом з усіма мене обдурили? — питав Стьопа Запару.

— Я, Стьопочко, не хотів. Справді. Я пропонував сказати, що острів потонув, але зі мною не погодились.

— Ех, ти, опудало, — звернувся до юнги Шелемеха — Ти ж спав тридцять шість годин. А твоя черга на камбуз. Куховарити. Треба ж тебе якось збудити? Ми вже думали, що в тебе сонна хвороба або летаргічний сон. Правда, висвистував ти носом здорово…

— Да, браток, — встряв у розмову Торба. — Рекорд побив, тридцять шість годин проспав.

— Ну? — недовірливо обвів юнга очима всіх присутніх. Глянув на годинник і календар: справді, коли пам'ять його не зраджувала, він ліг 27-го о 5-й годині вечора, а тепер календар і годинник показували 8-му годину ранку 29-го.

Хлопець ще раз обвів товаришів допитливим поглядом. Позаду всіх сидів Ельгар. Норвежець, очевидно, догадувався, про що йде мова, бо теж поглядав на календар, і коли очі юнги зустрілися з його очима, примружився і злегка хитнув головою: «Ні».

— А знаєте, який сон мені протягом тридцяти шести годин снився?

— Який?

— Снилося, що наш старший помічник звільнив мене аж на три дні від чергування на камбузі і призначив чергувати того, хто попсував календар, бо, мовляв, з такими жартами можна і хронометр попсувати.

— Молодець, Стьопо! Правильний сон йому приснився! — сказав Кар, підходячи до столу.

Капітан, сміючись, звернувся до Торби:

— Як ви гадаєте? Мені здається, цілком вірно.

— Ну, звісно… — і механік закашлявся, — але це в тому разі, коли він скаже нам, хто саме вирвав з календаря листок на день раніше.

— Нехай, — вирішив Кар, — угадує до трьох. З таким розрахунком: коли одразу вгадає — на три дні звільняється від чергування; коли за другим разом — на два дні, за третім — на один. Не вгадає — піде чергувати.

— Згода, — погодився механік. — Ну, починай.

— Шелемеха, — гукнув Стьопа, показуючи пальцем на кочегара, — марш на камбуз!.. — Він був певний, що вгадав. Але загальний сміх, в тому числі й Шелемехи, показав, що юнга помилився. Довелося подумати ще. Уважно всіх оглянув. «Не інакше, як Соломін. Щось убік дивиться».

— Васька, — показав Стьопа на матроса.

— Знову конфуз. Не вгадав.

— Щось не зовсім вдалий сон у тебе, — глузував Лейте. — Ти й одного дня не заробиш.

— Лейте, — з одчаєм у голосі промовив Стьопа. У відповідь — гомеричний сміх.