Микола Трублаїні - Лахтак

Ландрупп і Карсен підтримали просьбу Ельгара.

— Він, мабуть, гарпунник-китобоєць з професії, — висловив здогад Лейте.

— Можливо, — погодився Кар і додав — Тепер важко зустріти вправного гарпунника. Відколи поширилася гармата-гарпун, гарпунник став гармашем і забув старе ремесло.

Всі з цікавістю обступили Ельгара. Лише Вершомет насупився: йому дуже кортіло пристрелити моржа самому.

— Але як він дійде туди? — поцікавився Кар, показуючи на Ельгара. — Адже йому не можна втомлювати ногу.

Власне, це запитання адресувалося до Запари, але метеоролог, засмучений втратою рушниці, у перший момент навіть не зрозумів запитання. За нього відповів Стьопа:

— А ми підвеземо його на нартах.

— А тим часом морж утече, — глузливо кинув мисливець.

— А щоб він не втік, — встряв у розмову Кар, — беріть швиденько нарти і йдіть. Коли Ельгар схибить, то ти, Вершомет, стріляй… Товаришу Торба, ви призначаєтеся керівником. Можуть іти всі, крім вахтового матроса.

Моряки рушили до ополонки. На пароплаві залишились тільки Кар та Котовай. Останній стояв вахтовим.

Ішли тихо, щоб не сполохати звіра. Гарпунника везли Пав-люк, Шелемеха і Соломін. Ельгар протестував проти того, щоб його везли нартами, але моряки домоглися свого.

Обережно наблизились до ополонки. За півсотні кроків од води Ельгар зійшов з нарт, узяв у руки гарпун і рухом руки попросив іти якомога тихше.

Вершомет оглянув свого манліхера і приготувався на випадок, коли гарпунникові не пощастить.

Кілька хвилин ніхто не бачив моржа. Аж ось Стьопа тихенько свиснув. Серед ополонки, метрів за сто від людей, з'явилася голова звіра. Він засопів і обдивився. Але, здавалося, ніщо його не стривожило, бо він спокійно наблизився до крижаного берега, де стояв Ельгар, і поплив понад краєм криги.

До гарпунника підійшов Карсен.

Ельгар чекав, коли морж підпливе ще ближче, і поволі заносив руку з гарпуном. Звір, не турбуючись, підплив упритул до криги і наче з цікавістю стукнув по ній своїми іклами. Настав слушний момент, щоб ударити гарпуном.

Але Карсен затримав удар. Щоб не заважати Ельгарові, він хотів присісти; присідаючи, посковзнувся і полетів у воду. Сплеск води та вигук «у-у!» злякали моржа, і він одразу пірнув. Ця ж таки пригода відірвала увагу Ельгара від звіра. Тепер в ополонці замість моржа борсався Карсен. Важкий одяг тяг його на дно. Норвежець щосили бив руками по воді, і це підтримувало його на поверхні. Він був не далі як за півтора метра від криги.

Всіх охопила одна думка: як урятувати людину?

— А глибоко тут? — прошепотів Запара до Торби. Механік лише сердито одмахнувся і крикнув:

— Ельгар! Гарпун через нього кидай. Хай за мотуз хапається.

І Торба зажестикулював, пояснюючи гарпунникові свої слова.

Але Ельгар стояв, немов остовпілий, з високо піднесеним у руці гарпуном. Він нахмурився і наче чогось чекав.

Попереду всіх опинився Вершомет. Він став навколішки над водою і, простягнувши Карсенові рушницю, крикнув до тих, що стояли позад нього:

— Тримайте!

Карсен простяг руки і вже торкнувся був рушниці, але, ще не стиснувши як слід приклада, страшним голосом зойкнув і пірнув у воду. Одночасно над поверхнею піднялася спина моржа. Всі зрозуміли, що морж напав на людину.

В ту ж мить повітря прорізав гарпун, рвучко кинутий сильною рукою Ельгара. Гостра й важка зброя вп'ялась у моржеву спину.

Звір зник, і лінь, що його притримував біля своїх ніг Ельгар, почав швидко розмотуватись.

Торба розгублено глянув навколо себе. «Каюк, загинула людина», — промайнула думка. Його зір зупинився на Стьопі. Юнга навсидячки кінчав надувати кліпербот. Та ніхто, крім Торби, не звернув уваги на хлопця, бо всіх здивував несподіваний вчинок Лейте. Старий моряк з розгону шубовснув в ополонку. На кризі лежали його валянки й кожух. Ніхто не помітив, коли він встиг роздягтися.

Услід за Карсеном і моржем він зник під водою. Секунд через п'ятнадцять він виплив з глибини, тягнучи за собою норвежця. В цей час кліпербот уже зсунувся з криги, і Стьопа, відштовхнувшись веслом, підплив до відважного моряка. Плавець, ухопившись одною рукою за човен, а з другої не випускаючи норвежця, поплив на буксирі. За півхвилини юнга прибуксував рятівника і врятованого до криги. Вершомет і Павлюк лягли край ополонки і, поки решта тримала їх за ноги, витягали Лейте та норвежця.

Запара відчув, що надійшла його черга втрутитись у цю катавасію.