Шлю вам палкий привіт, кухар робітничої їдальні Ураз».
Перечитавши листа, я вирішив поділитися з полковником радістю з приводу виправлення нашого давнього знайомого, узяв листа і пішов до Салімджана-ака. У кабінеті його не було. Я залишив конверт на столі і вийшов у коридор. Було вже за шосту вечора, і я вирішив послухати ради нашого брандмейстера Самада-ака, із якої можна було зробити висновок, що зайва заклопотаність справами не на користь ні роботі, ні людині, — швиденько зібравсь і подався зустрічати Фаріду. Може, сьогодні пощастить, перехоплю її по дорозі і ми нарешті освідчимося.
Оце так пошанували закоханого!
Жага зустріти Фаріду (заявитися в лікарню я все ж не насмілювався) і цього разу привела мене до її дому. Я сховався за товсті стовбури чинар, що росли перед хвірткою. Фаріду знову не зустрів, зате побачив батька дівчини. Видно, і він давно запримітив мене, тому, виходячи з хвіртки, став методично перевіряти, чи е я на своєму посту, чи немає… Довелося на всяк випадок накивати п'ятами.
Я вже втратив надію побачити Фаріду, аж тут вона сама подзвонила мені на роботу. Можете собі уявити, як я зрадів.
— Фарідо, це ви? — закричав я щосили.
— Так, я.
— Отже, ви мене не забули?
— Хашиме-ака, я хотіла спитати у вас…
— Питайте. Питайте, скільки хочете, Фарідо!
— Тільки не по телефону.
— Тоді я приїду до вас.
— Зустрінемося біля кінотеатру «Марс».
— Зараз прилечу.
— Прилітайте, тільки не у формі.
— Чому?
— Прийдете, поясню.
— Гаразд.
Я поклав трубку й замислився. Це добре, що Фаріда забажала побачитися зі мною і поговорити. Але чому вона вимагає приїхати у цивільному? Чи та це Фаріда, яка захоплено казала, що форма мені дуже личить? Ні, тут щось не без чогось… З Фарідою я не так-то й часто говорив по телефону, щоб одразу впізнати її голос. А що як знову пастка? Адже коли влаштували втечу Аббасову, то й тоді були телефонні дзвінки. Так, можливо, тут є якась таємниця. У всякому разі, діло нечисте… Іти не у формі — це однаково, що йти без зброї. Чи годиться ставати безславною жертвою, коли у всьому місті точиться справжній бій між правдою і кривдою, чесністю і шахрайством? Ні, не вийде! Хашимджан не роззява якийсь там, водити себе за ніс нікому не дозволить, адже не даремно призначили його районним головою обехеес! На побачення я, звичайно, поїду, тільки в формі і при зброї!
Я викликав чергову машину й помчав до кінотеатру «Марс». Фаріда стояла в черзі коло квиткових кас. Вона була бліда, схвильована чимось, а може, й налякана: часто озиралася, нервово відкривала й закривала сумочку.
— Чому ви приїхали у формі? — перше, що запитала вона.
— Я… просто… я не встиг… переодягтися, — не розгубився я.
— Не підходьте до мене, — прошепотіла дівчина, мало не плачучи. — Нас помітять…
— Помітять… Хто помітить?
— Помітять — усе пропало!..
За кінотеатром густо росли дерева. Пішли туди, тримаючись одне від одного якомога далі.
— Ви не приходили до нас? — продовжувала Фаріда свій допит на ходу.
— Як не приходив?! Звичайно ж, приходив. Такий майданчик утоптав за чинарами перед вашою хвірткою, що вертоліт може сідати. Подумував навіть з розкладачкою прийти…
— Ах, то це були ви… ви!
— Ну звичайно, я!
Неборака я закоханий! Знову зіпсував усе діло. Фарідин батько, виявляється, запримітив мене ще в перший мій візит надвечір, а мати — зранку, так що старі перелякалися не на жарт. Ось яка відбулася між ними розмова.
Батько. Жінко, щось, видно, сталося: цей міліціонер стежить за нашим домом.
Мати. Я помітила його ще вранці.
Батько. На нас, мабуть, зведено якийсь наклеп, от він і старається, шукає докази.
Мати. Переконана, що це витівка Хакіма-пекаря…
Батько. Достеменно. У самого рильце в пушку…
Мати. Пам'ятаєте, торік за будинком Хакіма-завмага теж отак стежила міліція, а тоді однієї чудової днини наскочили з обшуком і вивезли добра на трьох машинах. (Ридання).
Батько. Ну, ну, не плач. Краденого у нас немає. Все нажите чесною працею. Але сидіти, ждати, коли вони налетять, теж не варто.
Одне слово, того ж дня вони віднесли до сусідів усі більш-менш цінні речі, залишили вдома самі зубні щітки та мильницю. Зараз батько бігає по місту, намагаючись переписати свою машину на чуже ім'я. Все це не на жарт розвеселило мене.
— Нехай мій майбутній тесть переписує машину на мов ім'я, адже так чи так мені на ній їздити! — засміявся я.
Читать дальше