Худайберди Тухтабаєв - Кінець Жовтого дива

— Тоді нам амба! Попалися! — заскімлив Ариф.

— Замовч, баба! — гримнув Муталь та так садонув його ліктем під ребра, що Ариф гикнув і пустив очі під лоба, задихнувшись.

Цієї миті вантажівка з дошками з гуркотом випередила нас і, розвернувшись, стала впоперек дороги. Стоп-сигнали її тривожно заблимали, наказуючи зупинитися!

— Я тараню його! — вигукнув Муталь, збліднувши і покриваючись потом.

— О аллах, всемогутній всевишній, поможи нам, рабам своїм безпорадним… — заголосив Ариф-стовп.

— Йо, Джамшид! [20] Джамшид — міфічний персонаж, символ удачі. — вискнув Муталь, припавши до керма.

Заскрипіли гальма, машину занесло вбік, щось торохнуло, затріщало, потім усе стихло. Я повільно розплющив очі: нічого не сталося. Машина йшла, мотор працював. І попереду — вільна дорога.

— О-о святий Бахаватдине! Присягаюся твоїм ім'ям — сім монет пожертвую першому ж старцеві! — вигукнув Ариф.

Лише тепер я збагнув, що вантажівка наша якимось дивом розвернулася на сто вісімдесят градусів.

— А мені скільки пожертвуєш? — поцікавився Муталь, утираючи рукавом піт з чола.

— Ще п'ятдесят підкину. Натискай тепер щосили! — Помовчавши, Ариф додав: — Одне погано: засік він твій номер.

— А от і ні! — оскирнувся Муталь-татуйований.

— Як — ні?

— Ще півсотні доточиш, скажу, згода? Так-от, номер у мене не свій.

— Ти правду кажеш, мій дорогий?

— Не жартую. Номер не наш, іншої області. Поцупив якось у одного роззяви-селюка. Хай тепер його й шукають.

— Ладен тебе розцілувати, братику мій! Сто карбованців ще додам, ось побачиш!

Ще близько години мчали ми по дорозі. Нарешті машина важко зупинилась, зморено погуркуючи мотором. Муталь виплигнув з кабіни, хутко замінив номери спереду й ззаду, потім зняв брезентовий тент, накрив ним товари й мене, і машина знову рушила. В місто.

Товари звантажили біля ларка, що торгував дитячими колясками. Він був за два кроки від товчка.

— Товаришу Кузиєв, можете показати фотографії?

— Звичайно, ось вони.

— Тепер, може, послухаємо запис?

— Будь ласка.

Два полковники і майор Халіков якийсь час мовчки слухали запис короткого епізоду, коли дядечко Махсум поринав у діжку, потім усі сміялися.

— От дівчатка, га? — захоплювався Алі Усманов. — Молодці, ну й покарали нахабу!

— Дівчата тільки такі! — додав Салімджан-ака задоволено. — Але давайте лишень послухаємо головні моменти.

— Ось запис, зроблений, коли розвантажували товари біля ларка, що торгує дитячими колясками, — оголосив я.

— Як? — здивувався Усманов. — Адже дільничний, наш Сурат, доповідав, що товари везуть у сусідню область і просив дозволу простежити за машиною!

— Він не помилився, — підтвердив я. — Але не врахував однієї обставини. Злочинці скористалися фіктивними номерами. А товари повернулися в місто. І звантажені в цій лавочці.

— Молодець, товаришу Кузиєв! — Салімджан-ака підморгнув мені і враз посерйознішав. — А тепер треба обміркувати план операції.

Обговорили всі варіанти: чи то взяти Арифа, Муталя і продавця лавочки з усім цим товаром, чи підождати, простежити за дальшим розвитком подій.

Було висловлене справедливе побоювання, що в першому випадку ми досягнемо деяких успіхів, одначе перервемо дорогоцінну ниточку, яка могла б привести до викриття всієї групи. Але в той же час, якщо залишити злочинців на волі, товари на тисячі й тисячі карбованців потраплять до рук гендлярів, які продадуть їх якнайдорожче, одурять чесних трудівників.

— Цього не можна дозволити! — рішуче заявив Салімджан-ака.

— Правильно, нам не личить створювати гендлярам умови для наживи і дивитись на це, склавши руки, — повагом, ніби розмірковуючи і запрошуючи до розмірковування, промовив Алі Усманов. — Але ми не маємо права псувати всю велику гру заради однієї машини товарів. Завдання — викрити все осине гніздо.

— Одначе ми зобов'язані, крім усього іншого, постійно враховувати інтереси трудящих, товаришу полковник! Так само, як і їхню думку!

— У вас є якісь факти невдоволення, полковнику?

— Є. У місті подейкують, що міліція сліпа, а злочинці чинять, що хочуть…

Усманов посміхнувся.

— Салімджане-ака, ви завжди закликали мене бути стриманим, адже так? А сьогодні ви самі гарячкуєте. Якщо ми спіймаємо на гарячому всю групу розкрадачів — хіба це буде не в інтересах трудящих?

— Мабуть, ти правий, полковнику. Можливо, я мислю застарілими категоріями, не враховую масштаб у роботі, бачу тільки найближчу мету…