Худайберди Тухтабаєв - Кінець Жовтого дива

Здесь есть возможность читать онлайн «Худайберди Тухтабаєв - Кінець Жовтого дива» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1978, Издательство: Веселка, Жанр: Прочие приключения, Полицейский детектив, Юмористическая фантастика, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Кінець Жовтого дива: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Кінець Жовтого дива»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Якщо ви читали повість-казку X. Тухтабаєва «Пригоди двієчника» про Хашима Кузиєва, котрий знайшов чарівну шапочку, вам цікаво буде дізнатися, ким став кмітливий шибеник, як йому працювалося в міліції, в яких складних і часом небезпечних операціях він брав участь.
Цей веселий пригодницький роман з елементами казкової фантастики удостоєний премії Всесоюзного та Республіканського конкурсів на кращий твір про радянську міліцію.

Кінець Жовтого дива — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Кінець Жовтого дива», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Слухаю, товаришу полковник.

Я взяв заяву, пішов до себе в кабінет. Почалося! Тепер потанцюють усілякі злодії, розкрадачі народного добра! Стережіться, шахраї: сержант Хашимджан Кузиєв приступає до виконання своїх службових обов'язків!

«Бідолашний» директор

Усе-таки це не жарт»— перше завдання. З одного боку — радість розпирає груди, так і тягне затанцювати; а з другого — моторошно робиться, коли уявлю, що раптом не впораюся з відповідальним завданням. Сиджу, перечитую заяву.

«Начальникові Каттайського районного відділення міліції тов. Усманову А. У. Від групи трудящих, які постійно харчуються в кафе «Сама втіха»

Заява

Ми, студенти зубопротезного технікуму, працівники артілі «Алюмінієві ложки й каструлі», робітники поліклініки № 43 і аптеки № 34, а також мешканці ближніх вулиць, постійно харчуємося в кафе № 12, що має назву «Сама втіха». Ми маємо всі підстави, щоб змінити цю назву на іншу, наприклад, отаку: «Самі гризоти», тому що людина, яка побуває тут, має не втіху від смачних страв, гарного обслуговування, а самі гризоти, а ще шлункову хворобу, — бо обслуговуючий персонал кафе нечемний, нахабний, нечистий на руку, в прямому й переносному розумінні. Про якість їжі краще й не говорити: недосмажене, пересолене або переварене й недосолене, лагман [3] Лагман — національна узбецька страва з борошна. тут — шматок тіста, плов — каша, зварена на самій воді, юшка — просто ріденька водичка. Про те, що м'яса в страві й під мікроскопом не знайдеш, ми вже мовчимо.

На початку цього місяця ми зверталися з заявою до міської торговельної інспекції, після чого було зроблено перевірку, яка виявила, що 25–30 відсотків продуктів, які мають іти в казан, прямо пливуть у кошики працівників кафе. «Отепер уже дадуть шахраям по руках!» — зраділи були ми, але не так воно склалось! Винним оголосили по догані і все. Якщо нанизати тисячу таких доган на нитку, мов перлини, і повісити на шию цим типам — вони й не писнуть, а далі робитимуть своє. Тому що їм байдуже: чи догана чи подяка — їм дай тільки красти.

Ми, що нижче підписалися, звертаємося до Вас, товаришу начальник, з проханням допомогти нарешті навести лад у кафе № 12.

Камбаров, Касимов, Кадиров та інші».

Цю заяву я взяв з собою в гуртожиток і стільки разів прочитав, що, повірите, вивчив напам'ять. Вивчити — вивчив, але з якого кінця підступитися до справи?.. Зрештою, вирішив просто піти в це кафе пообідати, подивитися, чи й справді так погано готують. Якщо погано, зніму з кожної страви контрольні проби і здам у головну міську лабораторію на аналіз.

Кафе містилося біля площі Перемоги, на першому поверсі висотного будинку. Народу повно, наче коло квиткових кас вокзалу. Спершу перевірив вітрини зі стравами, що їх зазначено в меню. Все на місці. На цінниках написано: котлети — 42 коп., лагман — 38 коп., плов — 63 коп. Нічого не скажеш — усе виставлено вміло, привабливо, хоч і не голодний, одразу слинка потече.

Пішов у буфет. Тут орудував квадратний хлопець з червоним, як буряк, обличчям. З лоба, з подвійного загривка цівочками ллється піт, на голові заламався пополам білий ковпак. Руки хлопцеві пурхають, мов птахи: одному наливають склянку вина, другому подають пиріжки з рисом, третьому одважують цукерок. І ні до чого не присікаєшся: продавець і покупці взаємно ввічливі.

Вирішив подивитися, як працює каса. За апаратом сиділа дівчина років сімнадцяти-вісімнадцяти, така худюща, така тонка, наче її не годували відтоді, як поступила працювати в це кафе. Але її ніжні пальчики працювали з такою дивовижною спритністю, що я замилувався.

— Вам що? — прощебетала касирка, коли дійшла моя черга.

— Порцію лагмана.

— Хліб берете?

— Ні.

— Тридцять вісім копійок. — Дівчина простягнула мені чек.

Я подав їй дві монетки по двадцять копійок. Махнув рукою:

— Здачі не треба.

Дівчина поклала переді мною дві копійки.

— Беріть свої гроші. Пригодяться.

Узявши лагман, я сів трохи осторонь, намірився їсти. Не встиг піднести ложку до рота, як до мого стола підійшов поважний чоловік. В одній руці він ніс тарілку з котлетами, у другій — з шавлею.

— Вільно?

— Будь ласка.

Чоловік сів навпроти мене. Когось він дуже нагадував мені. Кого ж це? Стривай, стривай… Довга локшина лагмана мало не застряла у мене в горлі: це ж… це ж викапаний Янгок-кари, мій «наставник» на «святому місці», якого я допомагав викрити. Я ще раз поглянув на свого сусіда. Ні-і, у Янгока-кари була довга широка борода, в руках — чотки, на голові — чалма з корзину завбільшки. Щоправда, я бачив його і в іншій личині, коли він був чисто виголений, при краватці і в капелюсі. Але ж скільки років минуло. Ні-ні! Це інша людина, я помилився. І вигляд такий чесний-пречесний…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Кінець Жовтого дива»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Кінець Жовтого дива» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Худайберды Тухтабаев - Золотой выкуп
Худайберды Тухтабаев
Худайберди Тухтабаєв - Пригоди двієчника
Худайберди Тухтабаєв
Худайберды Тухтабаев - Конец Желтого Дива
Худайберды Тухтабаев
Худайберды Тухтабаев - Волшебная шапка
Худайберды Тухтабаев
Худайберды Тухтабаев - Свет в заброшенном доме
Худайберды Тухтабаев
Ґрем Ґрін - Кінець роману
Ґрем Ґрін
Худайберди Тухтабаев - Оседлав желтого джина
Худайберди Тухтабаев
Отзывы о книге «Кінець Жовтого дива»

Обсуждение, отзывы о книге «Кінець Жовтого дива» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x