Юрій Бедзик - Над планетою — «Левіафан»

Товстун полинув у спогади. Згадав війну, поразку фюрера. «Його смерть була сигналом для кожного німця». Напівшепотом розповів про якихось невідомих людей, які взяли на себе місію порятунку Німеччини. Їх називають терористами, але це брехня. Люди АСБР — лицарі священної віри, честь нації.

— Ви член АСБР? — навпрямки спитав його Ріхтер.

— О, що ви! Звідки таке припущення? — Товстун і хрестив на грудях пампушкові долоні, закотив під лоба банькаті очиці. — Я тільки щиро співчуваю героям. І певен, що ви теж співчуваєте їм.

— Не маю до них ні найменших симпатій.

— Даремно, даремно, пане інженер!

— АСБР тероризує мене. Не дає змоги спокійно працювати. Не розумію, чого вони хочуть від мене? — Ріхтер звів плечима, повернувся лицем до директора Кремпке. — Уявіть собі, ось уже два роки вони підсилають мені листи, затягують у своє гангстерське лігво…

— Боже, що ви говорите!

— Так, гангстерське лігво! — рубонув рукою Ріхтер. — Я не займаюся політикою і не хочу знати ні про які світові проблеми. Хай вони дадуть мені спокій. Чим я можу бути корисним для них? Адже я рядовий службовець фірми. Я строго виконую накази президента компанії. Ні змінити конструкцію корабля, ні відкрити якоїсь службової таємниці я не можу…

— О, ви все можете, пане інженер! — раптом вигукнув дивно підозрілим тоном Кремпке. — Ви дуже багато знаєте, пане інженер, і наші німецькі лицарі розуміють це. Мені здається, що ви, зрештою, переборете свої вагання. Німецька кров — над усе.

Тепер Кремпке став правою рукою Вальтера Кірхенбома. Ріхтер здогадується, що він приятелює з молодим Густавом, що він посвячений в якісь таємні справи АСБР. Але ж це все приховано, дуже приховано. От якби вчора він не вирвався з їхніх рук, то, може, десь в їхньому таємному штабі побачив би й пана директора. Пана директора Кремпке у тозі тевтонського лицаря!

Може, випити ще коньяку? Болить голова. Скроні ніби хто цвяхом проколов. Фрейлейн Крижанич з Москви навіть не здогадується, як дорого довелося заплатити її німецькому другові за вчорашнє проводжання в аеропорту. Чорний лімузин, мокре листя на тротуарі, високий суб'єкт в шкіряному пальті. Був дуже чемний, страшенно квапився і через це схибив… Чи просто випадок?.. Кажуть, що випадок послуговує підлим людям. Цього разу випадок виявив ласку до доброчинної особи.

Ріхтер випив ще келишок коньяку, поставив пляшку в холодильник, знову підійшов до вікна. Суб'єкти в чорних плащах незрушно стирчали під вуличним ліхтарем. Загроза залишається в силі. Переслідування триває. Підлість лізе в душу, вимагає капітуляції. А може, Густав справді вболіває за німецьку землю, за славу німецької крові? Брехня! Нічого доброго немає в його серці. Розгнузданий авантюрист, себелюбець, жорстокий тиран в своєму тевтонському царстві.

Вперше Ріхтерові довелося зрізатися з Густавом Кірхенбомом цього літа під час обслідування заводу міжнародною комісією. Все місто тоді аж вирувало, політичні пристрасті дійшли вищої грані напруження. Чого тільки не вигадували асберівці! Комісія мала на підставі високоавторитетних повноважень ООН обстежити всі міські підприємства, особливо ті, які в минулому виробляли ракетну й авіаційну зброю, і асберівці одразу ж оголосили, що німецька нація «відкидає цей новітній версальський диктат», що Організація Об'єднаних Націй втручається не в свої справи, що кожен німецький патріот повинен стати на захист суверенітету фатерлянду. Ходили чутки, що озброєні асберівські групи вчинять напад на членів комісії і примусять їх покинути місто. Поліція оголосила про своє невтручання, ситуація погіршувалася з кожним днем, і хто зна, чим би це все скінчилося, якби в день приїзду оонівських контролерів місто не облетіла звістка про те, що адеемівці беруть роботу комісії під свій захист. Тисячі громадян причепили на рукави голубі пов'язки, кожен завод виставив свої групи сприяння, а на підприємстві Кірхенбома організувалася ціла армія друзів миру, чоловік з триста. Ріхтер теж оздобився голубою відзнакою, був по-святковому веселий, привітний, думав про те, що приїзд таких гостей є, по суті, великим святом і завод повинен прийняти їх зі всіма належними вшануваннями. На стапелях панувало радісне збудження. Робітники й інженери причепурилися, навіть «Левіафан» стояв велично-спокійний і святковий, весь обмережений трубопроводами, риштуваннями, залитий спалахами електрозварювальних апаратів. Неначе ждав контролю. Неначе хотів запевнити людство в своїй цілковитій миролюбності.