Віктор Безорудько: Привид Чорного острова

Цікаво, що там діється на танкері «Полтавець»? Усі його товариші, безперечно, засмучені. Радист Гриша Тютюнник, напевне, безперервно сигналить усім кораблям океану, що людина потрапила за борт, а капітан уже повідомив китобійну флотилію, що в них трапилась така неприємна пригода і тому вони затримали доставку нафти.

У каюті тепер сам Іван Гмиря. Чудовий хлопець, зачарований життям. Він відбував дійсну службу на Балтиці. Їхній крейсер гостював у Гавані. Там Іван познайомився з дівчиною, яку звали Лея.

— Я її звав Лілея. Вона трохи гнівалась, — розповідав Іван. — Вона казала, що зовсім не схожа на квітку. А я доводив — схожа.

Десь восени Лея має приїхати до інституту Лумумби. Тоді він спишеться на берег, і вони одружаться. Майже щовечора Іван розповідав Олесеві про свою кохану і завжди щось нове. А зараз кому розповість?

Боцман Терентій Петрович чомусь вважав Олеся за стилягу. Він усе нахвалявся:

— Зачекай, Олесю, взнаєш ти в мене, що таке морська служба на танкері! І за що надбавку одержуєш! Повернемося до Одеси — драїтимеш танки так, щоб на них найменшої нафтової плямки не лишилося. Спізнаєш, що то за робота! В пеклі — веселіше. Я там був одного разу і вилизував гарячу сковорідку за свої гріхи. А танки з-під нафти чистити — це гірше гарячої сковорідки. Я ще з тебе зроблю справжнього моряка!

Всі сміялися з того дотепу. Олесь запитав у боцмана, як трапилося, що він свої вуса не посмалив у пеклі. Терентій Петрович відказав:

— Вусів моїх не чіпай. Свої матимеш, тоді й глузувати будеш. Бачили миршавих жевжиків з мишачими вусиками? Не кожній людині вуса дозволені.

Скільки часу він в океані? День чи два? Здається, надходить ранок. Вітер утрачає силу, але розлютований океан все ще не вгамовується. Цебенить дощ. Олесь ловить губами краплини теплої небесної води, і вона ніби додає йому снаги.

Раптом побачив над собою світле небо. Сонце не зійшло, але його проміння пофарбувало океан у зеленуватий колір.

Хвилі ще гойдали юнака, але в них усе менше та менше було сили. Олесеві здалося, що і в нього тих сил уже не лишилося. Спробував пливти. Та руки й ноги не підкорялися його волі. Це лякало. Напружував сили і, зрештою, відчув, що пливе. Спробував, як колись у дитинстві, наввимашки. Не вийшло.

Та раптом жах пройняв його — вузьке брускувате тіло мигнуло перед очима.

«Акула!» — майнуло в голові, й Олесь утратив свідомість. Тільки мить нерухомо лежав на воді.

А за ту мить побіля нього відбувся бій — кілька дельфінів, цих надійних друзів людини в морях та океанах, накинулися на акулу й за кілька хвилин ненажерливого хижака розтерзали на шмаття.

Олесь підвів голову і раптом помітив перед очима височенні скелі. Звідки прибули сили? Де в цьому виснаженому, втомленому тілі знайшлася енергія, щоб кількома рухами рук та ніг допомогти хвилям? Остаточно й надовго Олесь утратив свідомість тоді, як опинився на піщаній косі.

— Всім! Всім! Всім!

Дві доби безперестанку з танкера линули радіохвилі. Радист Гриша Тютюнник повідомляв, як саме змила хвиля в океан матроса з їхнього танкера, передавав його особисті ознаки: високий, русявий, чорноокий, у білій нейлоновій куртці.

Радіограми прийняли датський тральщик, американський крейсер, іспанський та грецький торгові кораблі й ще кілька дрібних рибальських пароплавів. Радисти повідомили радянському танкеру свої координати і квадрати, в яких вони проведуть розшуки.

— Всім! Всім! Всім!

Цей острів названо Чорним тому, що його стрімкі похмурі чорні скелі високо зводяться над водою. Розташувався острів далеко від морських шляхів, тому сюди лише вряди-годи потрапляли кораблі.

Старі матроси розповідають, що на Чорному острові колись ховалися відчайдушні пірати. Довго їх не могли подолати, бо острів має лише один пологий берег. Кажуть, на дні єдиної бухти лежить чимало кораблів, які так необачно зайшли до неї. З трьох боків бухта прострілювалася гарматами.

Колись давно англійська ескадра одержала завдання знищити піратів. Довго тривала облога, а коли висадився десант, на острові нікого не було. Ні живих, ні мертвих. Мабуть, тоді й народилася легенда, що островом володіють привиди.

Минав час. Про легенду почали забувати, та несподівано вона знову відродилася. Газети багатьох країн писали про страхітливого привида з Чорного острова, який душить людей.

Чорний острів належав колись одній південноамериканській країні. Після війни він став власністю містера Морісона. Невдовзі біля криниці, з якої струмить холодна солодкувата вода, з'явився будиночок, а на самому острові почалися якісь розкопки. Пізніше з'явилися господарські споруди і в долині почала пастися худоба.