Георгій Брянцев - Таємні стежки

Моллер жив з родиною в будинку, який стояв впритул до готелю. Дружина Моллера, Гертруда, трохи нагадувала Мотрону Силантіївну Тряскіну, але відрізнялася від неї незворушним спокоєм.

Господар провів Ожогіна і Грязнова у вітальню, що одночасно правила й за кабінет. Вона була обставлена меблями, якими, певно, користувалися ще прадіди господаря. Стіни прикрашали фамільні фотографії. В одному з простінків висів портрет Гітлера в профіль.

Коли друзі разом з господарем викурили по сигареті, дружина Моллера покликала всіх до столу.

Одну із стін їдальні майже цілком закривав величезний буфет, який міг би стати прикрасою залізничного ресторану. Крізь засклені дверцята видно було фужери, келихи, чарки, вази з чеського кришталю. Велика люстра-канделябр звисала з стелі, майже торкаючись стола.

По кількості стільців біля круглого стола можна було визначити, з скількох осіб складається родина власника готелю.

На спинках стільців висіли вишивки з написами: «Приємного апетиту», «Вчасна їжа — запорука здоров'я».

Взявши з стола великий бутель з-під газованої води, оплетений тонкою металевою сіткою, і поставивши його на буфет, Моллер з жалем сказав:

— Війна позбавила нас корків з газовою зарядкою, а тому, на жаль, сифон не діє…

Обідали вчотирьох, без дітей.

Закуска складалася з салату найнижчої якості і пляшки мозельського вина. На перше був яблучний суп, на друге — консервоване м'ясо з картоплею і гарніром із зеленого горошку.

До обіду були подані також підсмажені шматочки нормованого хліба, які називалися «тостиками».

Під час обіду господар не переставав базікати, потираючи час від часу свій лоб. Він скаржився на відсутність жирів, на те, що замість продуктів дають ерзаци. Потім розповів про появу в місті родин крупних власників, які ховаються від бомбардування, про те, що його готель завжди переповнений військовими або особливо знатними персонами, з якими рахується навіть комендант міста. Сказав він і про розташований у лісі, недалеко від міста, секретний завод, на який пригнали нову партію військовополонених, про те, що на минулому тижні покінчив з собою власник кінотеатру, від якого, забравши з собою всі цінності, втекла дружина…

Коли базікання Моллера стало нестерпно нудним, друзі встали і, подякувавши за обід, пішли.

На вулиці Микита Родіонович сказав:

— Мене бентежать дві обставини. По-перше, Моллер дуже сміливо висловлює свої думки; по-друге, він не ви являє ніякого інтересу до нас. Хто ми? Звідки? Як потрапили сюди? При його цікавості остання обставина викликає підозру…

Умовилися додержувати у взаємовідносинах з Моллером максимальної обережності.

Юргенс сидів у просторому кабінеті Марквардта. Розмова підходила до кінця.

— Сподіваюсь, ви мене зрозуміли? — спитав Марквардт.

Юргенс схилив голову.

— А ви їх попередили, щоб вони підшукували квартиру?

— Збирався зробити це сьогодні.

— Не поспішайте. Я вже говорив у гестапо. Мені пообіцяли дати кілька адрес. Квартира — питання серйозне, і поспішність може пошкодити справі. Ні ви, ні я не можемо передбачити, хто прийде сюди першим: росіяни, американці чи англійці. Тому краще, якщо вони будуть квартирантами людини, яка себе в якійсь мірі скомпрометувала перед імперією фюрера. До речі, як вони себе поводять?

— Поза підозрою… Перевірку їх я закінчив ще там. Наслідки доповідав.

— Дайте їм паролі, дайте можливість вештатись по місту. Це справі не пошкодить… А як з їх навчанням?

— Теоретична підготовка по розвідці і радіосправі майже закінчена. Можна починати практичні заняття по прийому і передачі. Їм буде видана портативна радіостанція для зв'язку з радіоцентром. На добу намічено два сеанси: денний і нічний. Залишилося навчити їх самостійно монтувати приймач і передавач.

— Значить, підготовку можна вважати закінченою?

— Не рахуючи шифру.

— До шифру ми ще повернемось.

Особняк Юргенса, весь повитий хмелем, стояв у східній частині міста, на Лернерштрассе. Друзі підійшли до нього без п'яти десять. Стукати або дзвонити не довелося: той самий беззмінний служник люб'язно відчинив парадні двері і байдужим голосом запросив іти за ним.

Юргенс не примусив довго чекати на себе.

— Я поспішаю, — сказав він, — а тому. буду коротким. Завтра подзвонить пан Долінгер і запросить вас до себе. Це людина, з якою вам доведеться займатися радіосправою. Відносно квартири повідомлю днями, а поки що живіть у готелі. Нічим утруднювати або обмежувати вас не збираюсь: бувайте де завгодно, заводьте знайомих, але тримайте, як і раніше, в абсолютній таємниці відносини зі мною, з моїми людьми, і не зближуйтесь з особами, які при зміні ситуації в місті можуть вас скомпрометувати. Коротше кажучи, ніхто, крім визначених мною осіб, не повинен знати про наші зв'язки… Видайте себе за громадян, вивезених з Росії, за так званих переміщених осіб.