Георгій Брянцев - Таємні стежки

— Вона боїться звернутися до першого стрічного — раз. Знає зі слів горбаня, що Ожогін, як і вона, зв'язаний з гітлерівцями і, можливо, також у цьому розкаюється, — два. Нарешті, вона бачить, що Ожогін дружить з Ізволіним, а йому вона вже розповіла про свій настрій — три. Не можна також не враховувати, що жінка почуває особисту симпатію до Ожогіна.

В міркуваннях Дениса Макаровича Микита Родіонович відчував певну логіку.

— А Роде треба прибрати, і якомога швидше, — продовжував Денис Макарович. — Він заподіяв багато лиха нашим людям і продовжує творити мерзенні злодіяння. Знаєте, що я думаю? — Ізволін поставив стілець поряд із стільцем Ожогіна і обняв його за плечі. — Поговоріть з Варварою Карпівною відверто. Розмова буде без свідків. Уявімо собі, що вона має завдання вас перевірити… Але ж і ви можете в разі потреби виправдатися тим, що хотіли перевірити її. Га?

Ізволін мав рацію. Микита Родіонович погодився з його доводами. Маючи на рахунку «викриття» горбаня, Ожогін в разі провалу міг пояснити Юргенсу, чим були викликані його дії.

Він дав обіцянку Денису Макаровичу поговорити з Тряскіною відверто, розповів про щойно одержаний лист і розпрощався.

Зручна нагода поговорити з Тряскіною трапилася Ожогіну значно раніше, ніж він міг сподіватись. Вийшовши з дому, він віч-на-віч зустрівся з Варварою Карпівною, яка сиділа на ґанку.

— Здрастуйте, Микито Родіоновичу, — подаючи йому руку, промовила Тряскіна.

Ожогін потиснув їй руку.

— А я вас чекала. Бачила у вікно, як ви йшли до Ізволіна.

Помовчали. Потім Варвара Карпівна спитала:

— Ви обіцяли дати мені пораду… пам'ятаєте?

— Пам'ятаю. Але мені ще не ясно, що вас турбує.

Тряскіна заговорила схвильовано, плутано, перескакуючи з однієї думки на іншу. З усього сказаного нею Ожогін зрозумів, що вона дійсно боїться заслуженої кари і намагається спокутувати свою провину, але спокутувати так, щоб уникнути розправи з боку гітлерівців. Крім того, вона вважала, що й Ожогіну треба подумати про свою долю: йому теж не солодко буде, коли підуть окупанти. Коротше кажучи, Варвара Карпівна шукала надійного союзника.

— Я поділяю вашу думку, — зауважив Ожогін.

— Спасибі, але цього ще не досить, — зітхнула Варвара Карпівна.

— Розумію, — погодився Микита Родіонович. — Давайте спільно думати, що робити. Ви якось казали про Роде, що…

— Будь він проклятий, — гнівно перервала його Тряскіна. — Я не можу згадати про нього без тремтіння…

— Але ж ви його перекладачка?

— У цьому й все лихо. Він і зі мною зробить те, що робить з арештованими. Я ладна задушити його власними руками!

По тону, яким це було сказано, можна було зрозуміти, що Варвара Карпівна всіма силами душі ненавидить гестапівця.

— Роде буває де-небудь, крім гестапо? — поцікавився Микита Родіонович.

— Так. У місті є кілька квартир, які відвідує Роде. А розмови ведуться через мене, як через перекладача, бо Роде не володіє російською мовою.

— Він, звичайно, користується машиною?

— Пішки Роде в місті ніколи не показується. Його й мене підвозять за півкварталу до потрібної квартири, і лише якусь сотню метрів він іде пішки. Машина звичайно від'їжджає і повертається лише на призначену Роде годину.

— Вас заздалегідь повідомляють, на яку квартиру доведеться їхати? — спитав він Тряскіну.

— Іноді.

— Давайте домовимось: як тільки вам стане відомо, на яку адресу ви поїдете, попередьте мене хоча б за гри-чотири години…

— І тоді?

— Тоді буду діяти я.

— Добре, — не зовсім упевнено відповіла Варвара Карпівна.

Ввечері, по дорозі до Кібіца, Грязнов розповів Микиті Родіоновичу про побачення з Юргенсом. Грязнов спочатку зв'язався з ним по телефону і доповів, що одержано важливого листа, якого негайно треба показати йому, Юргенсу.

Юргенс на побаченні поводив себе так, наче й справді бачив листа вперше.

Почав розпитувати, хто його приніс і о котрій годині, який вигляд мав посланець і що сказав, передаючи листа.

Коли Грязнов запропонував піти на побачення з «підпільником», Юргенс покрутив головою і відповів: «Не варто. Цим займуться мої люди. Ми, очевидно, маємо справу з важливою пташкою».

На закінчення Юргенс подякував Грязнову і передав привіт Микиті Родіоновичу.

Опівдні Ігорьок постукав, як звичайно, у вікно і вручив Грязнову заклеєний конверт без напису.

Грязнов повернувся в кімнату, розірвав конверт, прочитав кілька рядків і нічого не зрозумів.