Анатолій Стась - Вулиця Червоних Троянд

— Зникай, Семене, і якскоріше! — сказав Гапончук, запихаючи шрифт і папір у мішок.

І ледве господар оселі встиг вислизнути з клуні, як поліцаї, тримаючи в руках гвинтівки, вийшли з двору сусіди. Виносити мішок було уже пізно. Ятель витяг з-за пояса пістолет, Гапончук схопив вила-трійчаки, став поряд.

Видно, Семен Бояр, тікаючи в дому, встиг почепити на двері хати замок. Потоптавшись попідвіконню, поліцаї підійшли до клуні. Ятель міцніше стиснув пістолет. Наче відчувши подих смерті, обидва зненацька зупинилися, закурили. Один сказав по-польськи:

— Нікого немає… Кляте бидло, куди вони розбіглися? Та на біса вони тобі, — протяг другий. — Все одно штовхаємося без користі, в котрій вже хаті все догори дном перевернули, і дарма. Хтось набрехав про тютюн, а пан капітан повірив…

Двоє в клуні чули кожне слово. Тютюн… Он що привело синьомундирників! Тютюн-самосад на Волині було оголошено «поза законом», польські власті суворо карали селян за підрив державної монополії. Постоявши ще кілька хвилин під клунею, поліцаї закинули гвинтівки за спини й попленталися з двору.

… Терентій Федорович згадує друзів, товаришів по боротьбі, перебирає старі фотографії.

— У найтяжчі хвилини ми знали, що в Радянській країні співчувають нашій боротьбі, що ми можемо розраховувати на підтримку і поміч братів на Сході. Велике це діло, коли відчуваєш, що ти в біді не одинокий. Ось і тоді, у тридцять шостому, пішли ми через радянський кордон, бо інакше — погибель. Ступили на радянську землю, і все, що позаду залишилося — поліцаї, тюрми, допити, злигодні, — здавалося страшним сном…

На Радянській Україні перед Ятелем і його товаришами відкрився звабливий світ, про який вони мріяли, писали в листівках, розповідали людям на мітингах, на маївках, за який мучишся в сирих казематах в'язниць. Дуже хотілося Ятелю вчитися, бо не мав такої можливості в себе вдома. У його батьків, селян з Гощі, було восьмеро дітей. Про яке там навчання могли думати волиняни, біднота українська за панської Польщі. Іншу школу проходив Ятель — нелегальні зібрання, конспіративні явки, партійні доручення. А тут, на вільній радянській стороні, гостинно розчинилися перед ним двері інститутів, технікумів, курсів. Що там казати, кортіло йому, ой як кортіло сісти на студентську лаву, взяти в руки книжки, конспекти і працювати без віддиху, надолужувати прогаяне…

Але по той бік Горині, як і раніше, господарювали пани. Там задихалися його земляки, бідувала рідна Волинь. Там друзі не складали зброю. Чи міг він залишитися осторонь. Ні, ще не настав для нього час змінити кличку Ятель на звичайне ім'я Терентій Новак.

… Літній поліцай, який походжав вулицями містечка Кременець, насторожено зиркав з-під чола, помітивши незнайомого чорноокого парубка, котрий розглядав вітрини магазинів. Поліцаєві, мабуть, здалося підозрілим, що той злегка тягне ногу, нібито щось заважає його ході. Проте юнак сам наблизився до «стража порядку» й чистою польською мовою ввічливо запитав:

— Прошу пана поліціянта, як мені дістатися до духовної консисторії?

Той показав дорогу. А молодий чоловік, проминувши кілька кварталів, круто завернув у протилежний бік. Терентія Новака менш за все цікавили справи духовні. Турбувало його інше. Повернення в рідні місця не обійшлося без прикрощів. На кордоні його обстріляла польська прикордонна варта, куля зачепила ногу. Поранення було несерйозне, однак мусив остерігатися, поліція уміє вгадувати рани від куль.

Він ішов містами й селами Волині. Поновлював обірвані зв'язки, зустрічався з товаришами по партії. Тепер, після тримісячного перебування в Радянському Союзі, ще дужче впадала у вічі навколишня бідність, ще убогішими здавалися обдерті хати, злиденними латками лежали повсюди на його шляху шматочки розкраяної землі.

На той час у Новака визрівав план, котрий незабаром здійснили комуністи-підпільники. Вони закликали людей розпочати бойкот волинських ярмарків. Відгукнувшись на заклик, тисячі волинян протестували в такий спосіб проти грабіжницьких дій поміщиків та польських осадників, які засіли у фільварках. Селянський бойкот увійшов в історію революційної боротьби на Західній Україні як «антиярмаркова акція», що вилилася у масові виступи хліборобської бідноти.

«Червона Волинь», як називали нескорений край пілсудчики, відзначала двадцяту річницю Жовтневої соціалістичної революції бурхливими мітингами, демонстраціями. В секретних донесеннях «дефи» відтоді все частіше згадувався Ятель. На нього точили зуби поліція і таємні агенти. Для Новака настали ще тривожніші дні. У нього не було домівки, він не мав сім'ї, постійно перебував на нелегальному становищі. Та уникнути арешту не вдалося.