Анатолій Стась - Вулиця Червоних Троянд

Залишивши Рівне, Ятель закрокував у село Симонів. Там розшукав секретаря комсомольської організації Голюка. Кмітливий хлопець одразу зрозумів, у чім річ, і запевнив, що все буде гаразд.

Десь опівночі три постаті наблизилися до симонівської молочарні, невеликої фабрики-маслобійки. Сіяв нудний холодний дощ. Сторож, закутавшись у кожух, дрімав на прохідній.

Голюк прийшов з двома хлопцями. Залишивши одного стежити за шляхом, другому доручив «опікати» сторожа. Сам тихцем пробрався на подвір'я. Виставив скло з вікна фабричної канцелярії. Печатка лежала в шухляді столу. Хлопець кілька разів притиснув її до чистих аркушів паперу і поклав на місце. Акуратно вставив шибку. І три постаті миттю зникли, розчинилися в темряві.

Знову простяглася до виднокраю розбаюрена дорога. Благенький плащ не гріє, Ятель щулиться від холоду. Чавкає під чобітьми грязюка. Позаду зосталися кілометри, а вогнів міста все ще не видно. Скільки було вже відміряно тих верст, ось так, пішки, як цієї ночі, скільки шляхів сходжено, і осінніх, і зимових; скільки сікли в лице дощі і колючий сніг, і ноги дерев'яніли на пекучому морозі — вся земля волинська вздовж і впоперек, від тихої Горині до Пінських боліт, зміряна його кроками. Замість постелі — стіжок сіна або скирта соломи, замість миски борщу — черствий окраєць хліба, замість власного імені, котре дали тобі батько та мати, — тільки друзям відома кличка-псевдонім. Це чорнова робота рядового партії, його щоденний труд, звична праця.

Десь понад годину кружляв Ягель навколо знайомої вже майстерні. Начебто все спокійно, а втім… Пересвідчившись, що за ним не стежать, штовхнув скляні двері.

Прочитавши папір із печаткою, до було написано, що симонівська фабрика-майстерня замовляє 50 комплектів гумового шрифту, старий посміхнувся. Тепер справа інша. Для нього це документ, а решта його не стосується.

Через кілька днів Ятель приніс із Рівного шрифт, фарбу, гуміарабік і папір. У селі Синів зустрівся з Гапончуком. На подвір'ї Семена Бояра вони розібрали шрифт літера до літери. Ятель узяв гладенько виструганий шматок дошки, полив гуміарабіком.

— Диктуй, Гриню!

Гапончук з недовір'ям дивився на «друкарню». Почав диктувати:

— Пролетарі всіх країн, єднайтеся!…

Ятель наклеював шрифт на дошку. Повільно з'являлися рядки. Щоб скласти текст першої листівки, вони просиділи в клуні кілька годин. Нарешті все було готове. Гумові літери змащено чорною фарбою. На них ліг аркуш паперу. Ятель провів зверху саморобним валиком — на превелике здивування Гапончука, котрий усе ще скептично поглядав на маніпуляції друга, листівка вдалася на славу! Відбиток був чіткий, літери ясно виступали на папері.

«Пролетарі всіх країн, єднайтеся!

Селяни і робітники!

Дев'ятнадцять літ проминуло відтоді, як пролетаріат і бідне селянство царської Росії, згуртовані Комуністичною партією на чолі з вождем трудівників усього світу Володимиром Іллічем Леніним, піднялися на боротьбу проти гнобителів — поміщиків та капіталістів. Вони проголосили владу трудового народу, вигнали геть експлуататорів, розгромили іноземну інтервенцію. Росія перетворилася на Союз Радянських Соціалістичних Республік, на країну квітучого, щасливого життя, де всі народи-брати в одній родині будують своє майбутнє.

Зараз, коли в СРСР панує свобода і рівність, у нас все ще править капітал і робочий люд стогне під чоботом багатія. Польський фашизм останній гріш віднімає в бідноти, готуючи озброєння, виношуючи плани нападу на Радянську країну.

В річницю Жовтня ми повинні посилити боротьбу проти фашизму. Протестуйте проти кривавих намірів міжнародних бандитів перетворити Іспанію на палаючу руїну. Піднімайте свій голос проти утиску трудівників Польщі, Західної України, всіх пригноблених, котрі ще несуть на собі кайдани неволі. Виступайте проти сваволі пілсудчиків в окупованих ними західноукраїнських селах. Боріться за правду, за кращу долю!

Геть фашизм! Хай живе пролетарська революція!

Райком КПЗУ»

Того дня вони віддрукували понад чотириста листівок. Зв'язкові приходили до них, забирали листівки і несли в навколишні села. Майже тиждень всюди було спокійно, «друкарня» працювала з ранку до вечора. Та якось удосвіта, збираючись продовжити роботу, друзі почули кроки стривоженого Семена Бояра.

— Біда! Поліціянти!

Ятель кинувся до дверей, глянув у шпарину. Два поліцаї прямували до оселі від Старого села. Не дійшовши до двору, раптом завернули в сусідні ворота. Незабаром звідти почувся дитячий плач, крик.