Анатолій Стась - Вулиця Червоних Троянд

Як тільки з «Ардельт-верке» до табору надійшов черговий запит на робітників, Биков того ж дня дізнався про це. Запит із заводу трохи здивував: на підприємстві зажадали двох рентгенологів.

Рейнгардт Шварц у таких випадках власноручно відбирав потрібних спеціалістів, переглядаючи для цього картотеку, яку було заведено в таборі. До кабінету коменданта приносили з канцелярії купу карток. Якщо Шварц довго не міг підібрати потрібних людей, він втрачав рівновагу, нервував і зганяв зло на кожному, хто трапляв під руку. Биков знав про це. І, врахувавши особливості характеру коменданта, належним чином проінструктував дівчат із канцелярії.

… Того дня, коли Шварц взявся задовольнити ново замовлення «Ардельт-верке», комендантові особливо не щастило. Він ретельно переглянув першу сотню карток, за нею — другу, третю… Спалив з десяток сигарет, ні з сього ні з того вилаяв Руді, гарикнув на начальника табірної охорони, коли той поткнувся до кабінету, однак потрібних спеціалістів виявити і в четвертій сотні карток не вдалося.

Десь аж у сьомій чи у восьмій сотні карток, коли в Шварца вже ряботіло в очах від прізвищ, імен, дат народження, він, нарешті, відклав убік два сині папірці й полегшено зітхнув, відкинувшись у кріслі. А за чверть години до кабінету ввели двох чоловіків. Шварц упізнав їх одразу. Задоволений від того, що нудна процедура копирсання в паперах скінчилася, комендант зволив навіть пожартувати:

— О, порушники спокою! Ну як, у Бургвайде вас провчили палицями добро? Відбили охоту зчиняти бійки?

В'язні мовчали. Смикаючи скаліченою осколком рукою, помічник коменданта зловтішно поспішив доповісти:

— Не допомогла їм наука. Сьогодні вони знову побили прибиральника. — Руді показав на Бунелика. — Ось цей шпурнув черевиком йому в обличчя, а цей, — кивнув на Кисельова, — розірвав йому вухо.

Стефан Шредерс стояв за спиною Шварца: в його обов'язки входило оглядати в'язнів перед відправкою з табору на підприємство. Комендант повернувся до лікаря.

— Ви й тепер маєте намір заступатися за них?

— Ні, — насупився Шредерс. — Тепер бачу, гер комендант, ці типи безнадійно несправимі.

Шварц задоволено підняв палець.

— Ви починаєте набиратися розуму, лікарю. — Він холодно поглянув на Кисельова та Бунелика. — Будете працювати, то забудете про дурість. Ми вміємо укоськувати непокірних. Ви невдоволені?

— Ми заявляємо протест, — сказав Кисельов.

— Що він сказав? — підвівся Шварц.

— Він сказав, що ви вгадали, — переклав Бунелик. — Ми не погоджуємося працювати.

— Що?! Очі Шварца палилися кров'ю, обличчя повільно кам'яніло. — Російські свині!.. Ви відмовляєтесь працювати?

— Відмовляємось, — твердо проговорив Бунелик. — Нам невідомо, куди нас відправлять. Але більшість підприємств, куди примусово вивозять людей з табору, працює на військову промисловість. Якщо нас повезуть на одне з таких підприємств, цим буде порушено міжнародні угоди про військовополонених та інтернованих.

— Он як! Ви знаєте міжнародні закони? Чудово! Але ви, мабуть, ще не знаєте, що таке гестапо. Руді, в машину їх!

Бунелика та Кисельова повезли до міста. Штовхаючи їх пістолетами під боки, есесівці повели обох у мурований підвал якогось сірого будинку. Поставили там обличчям до бетонованої стіни. Товстопикий офіцер із значком-свастикою в петлиці посміхався:

— Чогось ліпшого запропонувати не можу. Прошу вас, не ворушіться, не розмовляйте. Руки тримати над головою. Носами мусите впиратися в стіну. Ось так…

За спиною Бунелика й Кисельова стукнули важкі двері. Офіцер вийшов, у підвалі залишився солдат-есесівець. Він сидів на лавці, мугикав пісеньку і час від часу нагадував про себе окриком:

— Вище руки! Не ворушитися!

Десь одноманітно капала з крана вода. Минали хвилини, години. Вони все стояли. Тіло наливалося свинцем, руки німіли. Есесівця змінив інший.

— Не рухатися! Вище руки!

Опівночі, скосивши очі на Кисельова, Бунелик, не оглядаючись, запитав по-німецькому:

— Можна звернутися до вас, пане солдат?

— Давай, — буркнув есесівець.

— Що чекає на нас, якщо ми не дамо згоди працювати?

Есесівець охоче пояснив:

— Саботаж — кугель. Ферштеен зі?

— Зрозуміло… Гм! Що ж, мабуть-таки підемо на завод. Краще робота, ніж смерть.

— Це розумно! — Есесівець клацнув телефонним важелем. — Шарфюрер?.. Вони погодилися йти працювати… Так! Слухаю! — Повернувшись до арештованих, сказав: — Можете опустити руки, відійти од стіни, сісти. Не варто одержувати кулю передчасно. На все своя черга.