Роберт-Луїс Стівенсон - Твори в п'яти томах. Том 2

Правник цілком погодився зі мною щодо мого обов'язку перед Аланом: будь-що я повинен допомогти йому вибратись за межі країни. Але у справі Джеймса він дотримувався іншої думки.

— Містер Томсон, — мовив він, — одне, а родич містера Томсона — зовсім інше. Я мало обізнаний з фактами, проте мені відомо, що одна знатна особа (назвемо її г. А. [89] Герцог Арґайлський ( прим. автора). , з вашого дозволу) якоюсь мірою причетна до цієї справи і навіть, як гадають, настроєна вороже проти Джеймса. Г.А., безперечно, благородний джентльмен, однак, містере Девіде, timeo qui nocuere deos [90] Боюся тих, хто шкодить богам ( латин.). . Якщо ви спробуєте стати на перешкоді його помсті, то не забувайте, що в нього є змога заткнути вам рота, вас посадять на лаву підсудних. Там ви будете в однаковому становищі з родичем містера Томсона. Ви скажете, що ви не винні. Ну й що з того? Адже родич містера Томсона теж не винний. А коли вже вас судитимуть присяжні-верховинці під головуванням судді-верховинця, до того ж у справі, де йдеться про розбрат між верховинцями, то кінець такого суду буде один — пряма дорога на шибеницю.

Такі міркування спадали мені на думку й раніше, але я не знаходив на них розумної відповіді, а тому, прикинувшись наївним, спитав:

— Значить, сер, у мене не залишається іншого виходу, крім шибениці, га?

— Любий хлопче, — вигукнув містер Ренкейлор. — Ідіть з Богом і робіть те, що підказує вам ваше сумління. В мої літа не слід було б радити вам вибирати безпечне й ганебне. Я прошу у вас пробачення і забираю свої слова назад. Ідіть і виконуйте свій обов'язок. І якщо вам доведеться йти на шибеницю, поводьтесь як джентльмен. На світі є речі, гірші від шибениці.

— Не так багато, сер, — зауважив я, всміхаючись.

— О ні, сер, — вигукнув він, — дуже багато! А щоб не ходити далеко за прикладом, скажу, що для вашого дядька було б набагато краще, якби він зараз гойдався на шибениці.

З цими словами правник повернувся в дім (ще в піднесеному настрої, бо, очевидно, був задоволений мною) і там написав для мене два листи, а потім пояснив, кому вони адресовані.

— Цей лист, — показав він, — до моїх банкірів — Британської льонопрядильної компанії, — де я відкриваю кредит на ваше ім'я. Порадьтеся з містером Томсоном, він, очевидно, обізнаний із шляхами, а ви з допомогою цього кредиту постачите йому засоби. Я певен, що ви зумієте берегти свої гроші, але в справі такого друга, як містер Томсон, я був би навіть марнотратним. Що ж до його родича, то найкраще було б піти до генерального прокурора, розказати йому все і запропонувати своє свідчення. Прийме він ваше свідчення чи ні, а, може, поверне його проти г. А. — це вже інша річ. Щоб дістати вам добру рекомендацію до генерального прокурора, я написав листа вашому однофамільцеві, вченому містерові Балфору з Пілрига, якого дуже поважаю. Буде краще, коли вас відрекомендує чоловік, що має одне з вами прізвище, а пілризький лерд тішиться великою повагою у влади, і він у добрих стосунках із генеральним прокурором Грантом. Бувши вами, я не став би ускладнювати справу подробицями. І знаєте що? Я вважаю цілком зайвим згадувати містера Томсона. Намагайтесь у всьому наслідувати лерда, в нього є чого повчитися. Будьте обачні з генеральним прокурором, і хай допоможе вам Бог у вашій справі, містере Девіде!

Після цього містер Ренкейлор повернув з Торренсом до Квінзфері, а ми з А ланом пішли в напрямку Единбурга. Проходячи стежкою повз ворота й недобудовану вартівню, ми весь час оглядались на оселю моїх предків. Над її димарями не здіймався жоден димок; величезний, оголений будинок здавався безлюдним. Тільки в одному з вікон на горішньому поверсі виднівся кінчик нічного ковпака, що розгойдувався вгору і вниз, вперед і назад, немов кроляча голова в норі. Я не почув ані слова привіту, коли прийшов сюди, і ще менше бачив ласки за час свого перебування тут, але тепер принаймні стежили, як я покидаю цей дім.

Ми йшли повільно й неохоче, не маючи й найменшого бажання розмовляти. Обох нас непокоїла думка про близьку розлуку, і ми з сумом згадували минулі дні. Зрештою ми порушили мовчанку й домовилися, що будемо робити далі. Вирішили, що Алан ховатиметься десь поблизу, в цьому ж графстві, і буде щодня приходити на умовлене місце, де я міг би підтримувати з ним зв'язок особисто або через посланця. Тим часом я мав розшукати адвоката з Аппінських Стюартів, тобто людину, якій можна довіритися; його справою було знайти судно й допомогти Аланові безпечно сісти на нього. Тільки-но ми покінчили зі справами, як знову замовкли, наче нам обом відібрало мову. Я спробував був пожартувати з Алана, називаючи його містером Томсоном, а він у відповідь поглузував з мого нового одягу й маєтку, та на цьому жарти й закінчились, бо нам більше хотілося плакати, ніж сміятися.