Василь Сичевський - Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

— У мене її відібрали ще в Балстаді, — чомусь посміхаючись, сказав обер-лейтенант. Йому видався смішним цей вибух гніву.

— Боягуз! Жалюгідний боягуз і зрадник! Сідай у машину! Тобою і твоїми англійськими родичами вже цікавились, але я тоді прикрив тебе. Та далі робити це я не маю наміру! Перед слідчим ти засмієшся на кутні! — Рунге відкрив дверцята «б'юїка».

Шлезінгер мовчки сів у машину. Він добре знав характер Курта Рунге, знав, що трохи пізніше, коли той охолоне, він скаже йому такі слова, від. яких полковнику засвербить у носі.

— Біля мікрофона майор Крюгер! — крикнув у відкрите вікно радист:

— Передайте, хай висилає винищувачів на перехват.

— Я передав, гер оберст.

— Ну і що?

— Винищувачі на виході з Глом-фіорда атакували якийсь англійський бомбардувальник… Він полетів у бік Шпіцбергена. Англійці збили наш «месершміт»…

— Прокляття! — вилаявся полковник, знову блиснувши на обер-лейтенанта недобрим оком.

— Що передать майору? — спитав радист.

— Мою подяку… за допомогу. — Рунге пересмикнув плечима, втягнув голову в плечі і крикнув лейтенантові, що стояв біля вантажної машини:

— Крафт!

— Я тут, гер оберст!

— Розвертайте машини. Ми повертаємось в Балстад, — полковник важко опустився на сидіння поруч з шофером. «В'юк», не дочекавшись, поки приготують у зворотню дорогу фургони, помчав до перевалу.

Ці три годний дороги до Валстада були, мабуть, важчими від тих, які довелось їхати в товаристві рудої крихітки Ін та її спільників. Зараз він не був бранцем, проте мовчанка Рунге не обіцяла йому нічого доброго. Цей сілезький вепр, за весь час не зронив жодного слова, а Шлезінгер сподівався розговорити його саме тут, у машині. «Насторожився. Боїться шофера, радиста. Може, й правильно робить. А якщо вирішив відігратися на мені, посадити під арешт? Та це буде чортзна-що! Служба безпеки в таких випадках; не жартує…» Отто Шлезінгер уже лаяв себе за то, що, образившись, заклав того негідника Енке. Він, правда, не сказав, що і сам був завербований і працював на англійську Інтеллідженс сервіс. Рунге не повинен знати про це. Треба якось повернути справу в іншому напрямку. «Хай думає, що я в запалі, у стані афекту назвав Енке англійським шпигуном, хай вважає, що той просто втік, як криса з корабля, що потопав, захопив дані про «Вікінг», сподіваючись за них виторгувати собі свободу. Це, зрештою, найвірогідніше версія, на якій слід настоювати. Все інше заперечувати найрішучішим чином!»

Перед очима Шлезінгера похитувалась товста потилиця полковника. Той сидів незрушно, дивлячись на дорогу, щось напружено обдумуючи.

Вони вже під'їздили до Валстада, коли радист, що весь час не знімав навушники, раптом звернувся до Рунге.

— Вас викликає начальник радіослужби, тер оберст.

— Що там у нього? — отямився полковник.

— Радіостанція Своа, що на Шпіцбергені, сповістила: в районі Баренцбурга розбився англійський бомбардувальник тину «брістоль-бофорт», що летів з боку континента.

Рунге повернувся до Шлезінгера. На його баб'ячому обличчі відбилася важка думка. Піт великими краплями скочувався по щоках. Полковник дістав з кишені хусточку. Витираючи лице і шию, спитав:

— Той літак якого типу?

— «Брістоль-бофорт»…

— А за часом як?

— Тож сходиться… Туди летіти не більше трьох годин.

— Зупини, — сказав Рунге шоферу. — Чи не хочеться вам трохи розім'ятися, любий обер-лейтенанте?

Машина зупинилась на обочині. Тут лежав неглибокий пухнастий сніжок, проте вірний звичці не залишати слідів, полковник звернув на прометений вітром, утоптаний шинами асфальт. Шлезінгер рушив за ним. Йшли мовчки.

— Ось що, Отто, — сказав Рунге, піднімаючи хутряний комір шинелі. — Ти, звичайно, зваляв дурня. Великого дурня, і коли б я не знав тебе з пелюшок, не панькався б з тобою.

Ця передмова вже давала надію і тому Шлезінгер мовчки чекав, куди поверне його патрон.

— Сьогодні на Шпіцберген відпливає підводний човен «У-206». Корветтен-капітан Мюллер отримав наказ зняти у Свеа гарнізон і демонтувати радіостанцію… Ти зрозумів, до чого я це кажу?

— Ні, Курт, поки що не розумію.

— Я даю тобі взвод Крафта. Сьогодні з Мюллером ви відпливете на Шпіцберген. Ти знайдеш там того падлюку Енке! Притягнеш його сюди живого чи мертвого! Повернеш мені все, з чим він так поспішав до Англії. Тільки це дасть мені можливість вберегти себе, та й тебе, від розслідування. Сподіваюсь, тобі ясно, що будь-яке слідство, хай навіть спрямоване на звинувачення такого телепня, як ти, неодмінно стане відомим у Берліні, а там у мене не лише друзі!