Валерия Иваненко - Хатинка в морі

Враз їжачок почув загрозливе сичання. На стежці лежала скручена кільцями гадюка, яку оце прогнали маленькі сміливці.

Гадюка підвела голову. Її злі маленькі очі так і палали червоним вогнем, а роздвоєний на кінці язик жадібно ворушився. Та їжачок не злякавсь. Він міг і сам настрахати це отруйливе створіння, бо не раз уже натрапляв на гадюку.

— От я тебе зараз провчу. Знатимеш, як кривдити мирних маленьких пташок, — забурмотів він.

Насунувши свій колючий шолом на очі, їжачок враз скрутився клубочком і настовбурчив усі свої голки.

Гадюка швидше подалась від цього страховиська.

Їжачок умить розпрямився і підстрибнув. Куди й поділась його незграбність! Він ухопив гадюку за хвіст. Гадюка звивалась, прагнула його вкусити, та натикалася на голки. От їжак ухопив її вище за спину. Гадюка востаннє ворухнулась і затихла…

Низенько на гілці примостилася сова. Уночі, як і всі сови, вона бачила дуже добре. Її очі блимали, мов огні.

— Оце так бій! І даремно я їжака назвала колючкою. Йому не личить таке зневажливе наймення. Він-бо справжній герой!

З дупла товстого стовбура берестка вислизнув руденький лісовий вовчок. Удень він спав у цьому дуплі, а коли спускалася темрява, виходив шукати поживи. От і зараз він збирався поласувати молодими пагінцями біля сусідньої берези.

У їжачка, що блукав собі стежками, промайнула думка:

«Немов справжня миша, тільки дуже пухнасте… От побачить його сова і схопить».

Їжачок дійсно помітив два вогники. Вони спершу блиснули праворуч, а за мить їжачок побачив їх уже ліворуч. Він не помилився. Це була сова. Вона ще здалеку вгледіла звірятко, яке вислизнуло з дупла. Аби краще роздивитись, що то, сова витягла вперед голову.

Якась тінь несподівано майнула над стежкою. Це був не птах — надто широкі крила. Їжачок пізнав кажана.

Кажан не звернув на їжака ніякісінької уваги. Він літав між деревами, полюючи нічних метеликів та інших комах, йому пощастило. Над кущем калини, вкритої білим цвітом, шелестіло безліч совок — нічних метеликів.

«Непогана вечеря», — вирішив кажан і спрямував свій літ до калини.

А вовчок, розпустивши рудий хвіст, побіг по гілці.

Лісову тишу враз наполохав тривожний крик:

— Пугу! Пугу!

Це обізвався ще один любитель нічної темряви — пугач. І чому б оце серед ночі так моторошно кричати? Але у лісі вже звикли до його неспокійної вдачі.

Усе було б нічого, та от вовчок помітив, що просто на нього суне якась потвора із широко роззявленою пащею. Це була дрімлюга. В такий спосіб вона полювала на комах. Вовчкові, власне, не було чого хвилюватись, бо широка паща дрімлюги була пасткою лише для нічних метеликів та різних жуків. Один такий безсонний жук спрожогу й попав до неї.

Вовчок заспокоївся і обережно спустивсь на землю. Місяць освітлював стрункі берізки, які неначе вибігли юрбою з хащі лісу. Від коріння кожного деревця буйно пнулась угору ніжна парость і, мов серпанком, огортала біля землі стовбури.

Вовчок облизався, побачивши цю свіжу зелень, і впевнено попростував до берізок. Дорогою його увагу привернув горішок. Один, другий, та тут їх безліч! А дивуватись було нічого, бо горіхи ще восени нападали з куща ліщини.

Похапцем він розгриз один горішок і побачив, що всередині він чорний і трухлявий. Вовчок вирішив покуштувати ще один. Знову з тріском розколов горішок. Але знову не щастить! І цей почорнілий. Вони ж цілу зиму пролежали під снігом і згнили.

Враз вовчок почув шум від змахів крил. Це летіла сова. Переляканий звірок покинув горішки і сховався у високій траві.

Загубивши вовчка, роздратована сова просипіла:

— Сховався! От стривай! Вдруге не втечеш від моїх пазурів.

Тим часом вовчок пробрався до берізок, не гаючи часу почав пригощатися. Наївшись донесхочу, він рушив додому.

«От тепер можна і спочити, — думав вовчок. — Тільки щоб сова не помітила! Та я обережно».

Опинившись коло берестка, він, як і завжди, спритно поліз по гілочках до свого дупла.

Та сова чула найменший шерех. Вона таки чатувала на цього малого шкідника.

— Он хто нам ліс нівечить! — гукнула вона і схопила його в свої гострі пазури…

Над вкритою білим цвітом калиною гуло безліч нічних метеликів совок. Кажан запримітив це і зразу вирішив туди полетіти.