Джеральд Даррелл - Моя сім'я та інші звірі

— Здається, це... е... якийсь птах. Великий чорно-білий птах.

— Це альбатрос! — пожвавішав Ларрі.

— Ні, ні,— виправив Теодор.— Це якийсь вид чайки, я думаю.

— Не ворушіться... сидіть спокійно, якщо не хочете, щоб вам відтяли ногу до коліна,— оповіщав гостей Ларрі.

Такі слова, зрозуміло, не сприяли відновленню спокою. Гості, всі як один, підхопились і вийшли з-за столу.

Алеко видав з-під скатертини довгий, загрозливий крик. Чи був це острах втратити здобич, чи протест проти метушні, важко сказати.

— Джеррі, негайно злови цього птаха! — командував Ларрі з безпечної відстані.

— Справді, синку,— згодилася мама.— Посади його краще в клітку, йому не можна тут залишатись.

Я обережно підняв край скатерки. Алеко чинно розсівся під столом, немов туз, і свердлив мене лихими жовтими очима, а коли я простягнув руку до нього, він розправив крила й зловісно клацнув дзьобом. Алеко явно не мав настрою до жартів. Я взяв серветку й почав водити нею перед його дзьобом.

— Чим тобі допомогти, мій любий хлопчику? — спитав Кралевський.

Очевидно, репутація орнітолога зобов’язувала його запропонувати свої послуги, але, коли я відмовився від його допомоги, він зітхнув з полегшенням. Я пояснив, що Алеко сьогодні не в гуморі, тому швидко його не зловиш.

— Тільки, ради бога, не воловодься, а то суп прохолоне,— дратувався Ларрі.— Вимани це бидло чим-небудь. Що вони їдять?

Мені нарешті вдалося схопити Алеко за дзьоба, і, хоч як він пручався, я витягнув його з-під столу, зв’язав крила і відніс у клітку. Коли я, запарений і скуйовджений, вертався на веранду, навздогін мені неслись прокляття й погрози Алеко.

Дзвеніли келихи, цокали ножі й виделки. Страва за стравою змінялися витвори кулінарного мистецтва, і, коли гості в один голос розхвалювали черговий делікатес, мама всміхалась з удаваною скромністю. Розмова, природно, крутилася навколо тварин.

— Пригадую, ще в дитинстві,— пустився у спогади Ларрі,— мене відправили до однієї з наших численних тіток, химерних старушенцій. Вона мала слабість до бджіл і розвела в себе цілу пасіку. Сотні вуликів гуділи в саду, наче телеграфні стовпи. І от якось тітка вдягла рукавиці й сітку, замкнула нас у котеджі про всяк випадок, а сама пішла до одного з вуликів викачувати мед. Мабуть, вона не обкурила бджіл як годиться (чи що там з ними роблять), бо цілий рій випорснув з вулика, мов смерч, і обліпив тітку зусібіч. Ми спостерігали цю сценку через вікно, але, нічого не петраючи в бджолах, подумали собі, що, певне, так воно й належить. А потім побачили, як тітка бігає по саду, відбиваючись від бджіл і чіпляючись сіткою за трояндові кущі. Нарешті вона добігла до котеджу й затарабанила у двері. Впустити ми її не могли, адже ключ був у неї. Ми силкувались утокмачити їй це, проте тітчине несамовите волання й гудіння бджіл забивало наші голоси. Якщо я не помиляюсь, це Леслі першому спало на думку обілляти її водою з вікна спальні. На жаль, він перестарався — і разом з водою вниз полетіло й відро. Холодний душ і удар по голові великим оцинкованим відром можуть вивести з рівноваги будь-кого, а тітці ще ж доводилося відбиватись від здоровенного рою бджіл. Так, це було нелегке випробування. Коли, врешті-решт, ми все ж таки втягнули тітку в дім, вона так розпухла, що впізнати її було неможливо.

Ларрі зробив паузу й співчутливо зітхнув.

— Це жахливо, клянусь Юпітером! — вигукнув Кралевський, і очі його розширились.— Вона могла дуба врізати.

— Авжеж, цілком імовірно,— не заперечував Ларрі.— Окрім того, це геть зіпсувало мені канікули.

— Вона одужала? — поцікавився Кралевський.

Я зрозумів, що він уже вигадує пригодницьку історію з розлюченими бджолами та зі своєю Леді.

— Аякже, одужала, пролежала кілька тижнів у лікарні,— безтурботно відповів Ларрі.— Тільки це, здається, не віднадило її від бджіл. Трохи згодом у неї в димарі оселився великий рій. Намагаючись викурити його звідти, тітка підпалила котедж. Коли прибула пожежна команда, вона застала лише сіре попелище, над яким кружляли бджоли.

— Жахливо, жахливо,— бубонів Кралевський.

— До речі, про пожежі,— сказав Теодор, і в його очах зблиснув вогник.— Не розповідав я вам про ті часи, коли на Корфу модернізували пожежну команду? Начальник пожежної команди побував в Афінах, і там на нього сильне... е... враження справило пожежне обладнання. Він подумав, що давно час ліквідувати на Корфу стару пожежну машину з кіньми і придбати нову... гм... блискучу, красиву, бажано червоного кольору. Він подбав також і про деякі інші вдосконалення і повернувся сюди, повний... гм... ентузіазму. В першу чергу він наказав зробити отвір у стелі пожежної каланчі, щоби пожежники могли належним чином зісковзнути по стовпу вниз. Але, кваплячись все