Джеральд Даррелл - Моя сім'я та інші звірі

— Леслі, синку, піди принеси рушники, нам треба витертись. Тут справжній розгардіяш. Ну нічого, ходімте всі на веранду,— запросила мама, чарівно хитнувши головою.— Мені дуже прикро, що так сталося. Це все через Додо, ви ж розумієте. Кавалери їй просто проходу не дають.

Кінець кінцем гостей витерли, познімали з них пір’я, наповнили їхні келихи і всадовили на веранді, де на кам’яних плитках місяць відбив чорнильно-чорний візерунок з виноградного листя. Ларрі з напханим ротом мляво перебирав струни гітари, стиха мугикаючи. Крізь скляні двері я бачив, як Леслі й Спіро, зосереджено насупившись, вправно розривали на частини здоровенних смажених індичок. Мама заклопотано маневрувала між тінями, питаючи кожного гостя, чи вдосталь у нього їжі. Кралевський сидів на балюстраді й розповідав Марго якусь довгу, заплутану історію. Теодор читав Андручеллі лекцію з астрономії, показуючи на сузір’я напівобгризеною ніжкою індички.

Нічний острів мерехтів у сріблястому місячному сяйві. Далеко внизу в темних кронах кипарисів напівголосно перегукувались сови. Небо було чорне й м’яке, немов кротяча шкірка, рясно всипана краплинами зірок. Над будинком крислато розкинула віти висока магнолія, вкрита, ніби мініатюрними світилами, сотнями білих квітів. їхній пряний, густий аромат млосно розливався над верандою, причаровував вас, манив у таємничі осяйні простори.

З джентльменською чесністю, яку мені важко було йому пробачити, містер Кралевський повідомив маму, що він уже навчив мене всього, що знав сам. Настав час, сказав він, послати мене куди-небудь в Англію або Швейцарію закінчувати освіту. Я опирався, як міг, цим планам. У відчаї я заявив, що волію бути невігласом. Адже неук дивується всьому на світі набагато більше.

Але мама була незламна, мов криця. Нам, вважала вона, необхідно повернутись в Англію, провести там кілька тижнів, зміцнити своє становище (що означало суперечки з банком) і лише тоді вирішувати, де я вчитимусь далі. А щоб угамувати наші ремствування і пригасити в зародку бунт, мама сказала, що це слід трактувати просто як відпустку, приємну подорож. Незабаром ми знову повернемося на Корфу.

І от вже спаковано ящики, саквояжі, валізи, змайстровано клітки для птахів та черепах, а собаки в нових нашийниках почувають себе трохи ніяково і мають винуватий вигляд. Останні прогулянки оливковими гаями, останні слізні прощання з численними приятелями.

Гора нашого майна височіє на митниці, а поряд стоїть ми ми і брязкотить великою зв’язкою ключів. Всі решта чекають на вулиці, під сліпучим сонцем, розмовляють з Теодором і Кралевським, які прийшли нас проводжати. Появився митник і помітно спохмурнішав, уздрівши гору багажу з кліткою нагорі, звідки на нього злорадісно глипали Сороки. Мама нервово всміхались, перебираючи пальцями ключі. Вигляд у неї був як у контрабандиста коштовностями. Митник подивився на маму, потім ми багаж, тугіше затягнув ремінь і насупився.

Це все ваше? — запитав він для певності.

Так, так, все моє,— прощебетала мама, дзенькнувши ключами.— Треба що-небудь відімкнути?

Митник зосереджено міркував.

— Увасес нову одюг? — спитав він.

— Не розумію,— сказала мама.

— Увасес нову одюг?

Мама у відчаї пошукала очима Спіро.

— Вибачте, я не зовсім уловила...

— Увасес нову одюг... нови одюг?

Мама розгублено всміхнулась.

— Пробачте, ніяк не можу...

Митник уп’яв у неї сердитий погляд.

— Мадам,— сказав він грізно,— ви говорите англіскі?

— О так! — зраділа мама від того, що нарешті зрозуміли його.— Так, трохи.

Від гніву митника її врятував своєчасний приїзд Спіро. Обливаючись потом, він увірвався до митниці, заспокоїв маму, пояснив митнику, що в нас багато років не було ніякого нового одягу, і за одну мить багаж опинився на пристані. Затим взяв у митника шматок крейди і власноруч позначив увесь багаж, щоб надалі не було жодних непорозумінь.

— Не кажу прощавайте, а тільки до побачення,— пробурмотів Теодор, тиснучи кожному з нас руку.— Сподіваюсь, ви знову повернетесь сюди... гм... невдовзі.

На все добре, до побачення,— м’яким голосом виспівував Кралевський.— Ми з нетерпінням чекатимемо вашого повернення. Клянусь Юпітером! І бажаю вам якнайліпше провести час в добрій старій Англії. Саме те, що треба!

Спіро мовчки потиснув усім руки, а потім стояв і дивився на нас, як завжди, насупивши брови, і крутив у руках кепку.

— Ну, давайте прощатись,— почав він, але голос його раптом затремтів.