Джеральд Даррелл - Моя сім'я та інші звірі

— ...крім того, я приймала сірчані ванни...

— О так... гм... власне, водолікування, на мій погляд, дещо... е-е... переоцінюють. Дев’яносто два відсотки пацієнтів...

Тарілки зі стравами димлять, мов вулканічні конуси; в центрі столу на тарелі — гора лискучих ранніх фруктів; борода Теодора іскриться в світлі лампи; Леслі зосереджено ліпить кульки з хліба, жбурляє ними в метелика під стелею; мама розкладає їжу, кожному загадково всміхається і водночас пильнує за Лугарецією; холодний ніс Роджера під столом тицяється в моє коліно в німому проханні.

Марго і все ще кволий Майкл гомонять про літературу:

— ...по-моєму, Лоуренс4 робить такі речі майстерніше. Створює особливу ауру, так би мовити... Ви згодні? От хоча б «Леді Четтерлі»...

— Маєте рацію. Тим паче, йому вдалося створити чудеса в пустелі... талановита книга... як її там... е-е... «Сім стовпів мудрості»...

Діалог Ларрі з графинею:

— ...необхідні прямота, щирість, чистий дитинний погляд на світ... Візьміть найкращі класичні вірші... того ж Хампті-Дампті... Оце вам справжня поезія... наївність, простота і ніяких штампів, заяложених метафор...

— ...при чому тут наївний підхід до поезії? Хіба що ви обмежитесь базграниною, такою ж нескладною й примітивною, як запити верблюда...

Мама й Дюран:

— ...уявляєте, як це мене вразило... я був розбитий, знищений...

— Так, уявляю. Мені страшенно прикро. Покласти вам ще рису?

Жонкіль і Теодор:

— ...а ліфляндські селяни... зроду не бачила нічого подібного...

— Тут, на Корфу, і... е-е... подекуди в Албанії зберігся дуже... гм... схожий звичай...

Надворі місяць прозирав крізь філігрань виноградного листя, десь глухо й монотонно кричали сови.

Каву й вино пили на балконі, обвитому виноградом. Ларрі бренькав на гітарі і співав єлизаветинський марш. Це нагадало Теодорові одну з його фантастичних, але правдивих історій про Корфу, яку він розповів нам з лукавою задерикуватістю.

— Ви вже знаєте, що тут, на Корфу, все робиться не так, як у людей. Наміри бувають... е-е... щонайліпші, проте згодом неодмінно трапляється щось непередбачене. Коли кілька років тому грецький король прибув на острів, його візит мав завершитись... е-е... виставою, театралізованим святом. Кульмінацією дійства була битва під Фермопілами. Планувалося, що під завісу грецька армія звитяжно пожене персів за... як вони називаються? Ах так, за лаштунки. Ну, а ті, кому випало грати персів, певно, не захотіли відступати на очах у короля, та й сама роль... гм... дратувала їх. Від найменшої дрібниці все могло піти шкереберть. Аж ось під час батальної сцени грецький полководець... гм... ненароком уперіщив перського воїна важким дерев’яним мечем. Зауважте, цілком випадково. Що тут знялося! Розлютовані перси кинулись у наступ. Посеред сцени розгорілась запекла боротьба. Вояки в шоломах билися на смерть. Поки хтось докумекав опустити завісу, двох із них було скинуто в оркестр. Король згадував по тому, яке сильне враження справив на нього... гм... реалізм батальної сцени.

Вибух реготу сполохав блідих геконів, і вони чкурнули вгору по стіні.

— Теодоре!— піддражнював його Ларрі.— Зізнайтесь, що ви це вигадали.

— Ні, ні!— протестував Теодор.— Це чистісінька правда... я бачив на власні очі.

— Але звучить, як анекдот.

— Тут, на Корфу,— гордовито зблиснув очима Теодор,— може трапитись усе що завгодно.

Море, залите місячним сяйвом, ряхтіло крізь гілки олив. Унизу, коло джерела, збуджено скрекотали жаби. Дві сови перегукувались на дереві за верандою. По шишкастій виноградній лозі у нас над головами нечутно скрадалися гекони; вони напружено стежили за роями комах, що їх, ніби водоверть, затягало світло лампи.

Старий мур навколо запустілого саду став для мене розкішним мисливським угіддям. Це був давній цегляний мур, колись тинькований, а тепер позеленілий від моху. За багато вогких зим тиньк здувся й просів, а вся поверхня вкрилась вигадливим мереживом тріщин — завширшки у кілька дюймів або тонких, мов волосини. На лисинах, мов ребра, проступали ряди ясно-рожевих цеглин.

Уважне око могло розглядіти на стіні цілий пейзаж: шапки мініатюрних поганок, червоних, жовтих, бурих, видавалися дашками хатинок, розкиданих по вогких клаптях; темно-зелений, як пляшкове скло, мох ріс такими симетричними пучками, що нагадував охайно підстрижений живопліт; а затінені тріщини, звідки вибивались зарості дрібної папороті, тихо струмували, немов маленькі зелені джерельця.