Джеральд Даррелл - Моя сім'я та інші звірі

— Так, доню, це може зашкодити,— сказала мама.— Майкле, ви часом не страждаєте на алергію?

Майкл, задихаючись, прохрипів, що алергія в нього лише на три речі: на пилок бузку, на котів і коней. Всі одразу ж глянули у вікно, але кущів бузку ніде й близько не виявилось. Кішки в кімнаті ми теж не знайшли. Я з обуренням відкинув звинувачення Ларрі в тому, що мені, мовляв, нишком вдалося протягнути в дім коняку. І тільки тоді, коли хворий справді вже непритомнів, ми раптом помітили кінську підстилку, якою мама дбайливо закутала його до самого підборіддя.

Після цієї ночі бідолаха, вибитий з колії, так і не спромігся взяти пензель у руки. Разом з Дюраном вони з ранку до вечора лежали в шезлонгах і зміцнювали свої нерви.

Поки ми опікувалися нашою трійцею, прибула ще одна гостя в особі графині Мелані де Торро. Графиня виявилась високою худорлявою жінкою з обличчям старої шкапи, смолисто-чорними бровами й пишною кучмою ясно-червоного волосся. Через п’ять хвилин після знайомства вона стала скаржитись на духоту і несподівано, на мамин жах і моє захоплення, вчепилася в свою руду шевелюру й стягнула її з голови, відкривши лисий, мов гриб, череп. Отетерілій мамі графиня пояснила хрипким басом:

— Я перехворіла бешихою... все волосся випало... Не могла знайти в Мілані однотонні брови й перуку... може, підшукаю що-небудь в Афінах.

Безталанна графиня, на додачу до цієї халепи, ще й шепелявила, і у мами склалося враження, що бешиха — це щось дуже непристойне. При першій же слушній нагоді вона загнала Ларрі в глухий кут.

— Неподобство!— вичитувала вона йому схвильованим шепотом.— Тобі відомо, чим вона хворіла? Нічого собі друг!

— Друг?— здивувався Ларрі.— Та я її майже не знаю... терпіти не можу цю жінку... Просто я хотів поспостерігати за нею в домашніх умовах,— вона надзвичайно колоритний персонаж.

— Ах, персонаж! — обурювалась мама.— А якщо ми всі тим часом підхопимо якусь огидну хворобу? Ні, Ларрі, з нею доведеться розпрощатись.

— Не говоріть дурниць, мамо! — спалахнув Ларрі.

Так вони пошепки сперечалися до кінця дня, але мама була невблаганна. Врешті-решт Ларрі запропонував запросити Теодора для консультації, і мама пристала на цю мову. Відповідь від Теодора було доставлено екіпажем, на якому бовваніла загорнута в плащ фігура поета Затопека. Виявляється, наш менестрель, прощаючись з островом Корфу, нажлуктився по саму зав’язку, сів не на той пароплав і прибув у Афіни. А що зустріч, призначена в Боснії, однаково вже зірвалась, Затопек, як справжній філософ, вирішив повернутись на Корфу першим же судном, прихопивши з собою кільканадцять бутлів вина.

Теодор приїхав наступного дня. Він був у легкій літній панамі замість традиційного фетрового капелюха. Мама хотіла була попередити його про нашу безволосу гостю, але не встигла. Ларрі відрекомендував їх.

— Лікар? — блиснула очима графиня Мелані де Торро.— Як цікаво. Може, ви дасте мені консультацію... У мене було недавно бешихове запалення.

— Ага! Що ви кажете! — Теодор кинув на неї уважний погляд.— І яке ж... гм... лікування вам призначили?

І обоє завзято, детально почали обговорювати історію хвороби. Мамі з великими труднощами вдалося відволікти їх від цієї небезпечної теми.

Не чекала подібного від Теодора,— заявила вона пізніше Ларрі.— Я щосили намагаюсь виявляти терпимість, але всьому є межа. Як можна говорити про такі речі за столом?

Трохи згодом мама розпитала Теодора про хворобу графині, і непорозуміння залагодилось. Мама страшенно переживала, що так несправедливо поставилась до сердешної жінки, і надалі намагалася бути з нею підкреслено люб’язною, навіть пропонувала скинути перуку, якщо їй парко.

Обід того вечора був незвичайний, мене так захопило це строкате товариство з їхніми розмовами, що я просто не знав, кого слухати. Тепле золотисте світло ламп розливалося над столом, фарфор і скло мерехтіли, червоне вино спалахувало вогнем, коли його плескали в келихи.

— На жаль, мій любий хлопчику, ви не вловили суті вірша... авжеж, самої суті! — гримів голос Затопека, а орлиний ніс його вигинався над склянкою.— Поезія — це вам не малярне ремесло...

— ...от я й кажу йому: «Не збираюсь я скніти над бісовим малюнком менше ніж за десятку, ваші осоружні копійки...»

— ...а вранці я був знищений... У шоковому стані... тисячі суцвіть, зірвані, знівечені... я присягнув, що більше не доторкнусь до пензля... нервове потрясіння... цілий мигдалевий сад... ф’юуїть! і все... а я стою там...