Джеймс Шульц - Ловець орлів

— Я побачив тебе раніше, ніж ти мене. Дарую тобі трьох коней.

Такий був звичай у ті далекі часи. Хто перший побачить друга після довгої розлуки, той вручає подарунки. Батькові стало трохи прикро, що не він обдарує друга, але теплій зустрічі батько щиро зрадів.

— Мій вігвам — твій вігвам. Заходь, відпочинь, не відмовся від частування, — сказав Короткий Лук.

У цю мить із вігвама вийшли жінки, привіталися з моєю матір’ю та сестрою, почали знімати з коней наші пожитки. Потім допомогли мамі розіпнути вігвам, а я погнав коней на пашу, стриножив ватажків табуна і повернувся в табір.

Наш вігвам стояв уже готовий, постелі були розкладені, все лежало на своїх місцях. Батько, мати і моя сестра гостювали в Короткого Лука. Я приєднався до них, жінки подали мені на тарілці великий шматок м’яса.

Короткий Лук був високий на зріст, вродливий, мав добре серце і вражав усіх своєю хоробрістю… Через те його обрали вождем племені. Крім цього, він володів могутнім талісманом — священним вогнем блискавки. Я знаю історію того талісмана. Давно те було. Одного разу батько його батька пішов на полювання. В своєму сагайдаку він мав лише три стріли. Хоча в лісі водилося немало дичини, мисливцеві не щастило. Після довгих блукань він нарешті побачив здалеку великого оленя. Спустив тятиву, але промазав, а крем’яний наконечник стріли розбився об скелю. Він підкрався ближче до звіра, вистрілив і знову не влучив, проте ніде не міг знайти своєї другої стріли. Мисливець пішов далі. Олені не підпускали його близько й тікали в хащі раніше, ніж він прицілювався. У нього лишилася тільки одна стріла, і він не хотів ризикувати.

Та ось перед заходом сонця він побачив молодого оленя, що стояв на високій кручі, і почав підкрадатися до нього. Це був для мисливця останній шанс. Він уже підійшов дуже близько, проте олень спокійно поскубував траву, не відчуваючи лиха. Мисливець прицілився і пустив стрілу. Вона задзижчала, пролетіла над спиною оленя і впала в річку.

Тоді мисливець сказав собі:

— Я — добрий стрілець, та сьогодні тричі схибив і загубив усі три стріли. Це віщує для мене щось лихе. Піду-но я мерщій додому.

Він повернув назад і заквапився чимдуж, інколи навіть біг, і все-таки ніч настигла його далеко від табору. Чорні грозові хмари затягли небо. Він нічого не бачив за крок перед собою, спотикався, падав і ледве не зірвався з кручі. Тоді мисливець вирішив чекати ранку. З витягнутими вперед руками він ступив ще кілька кроків і, намацавши стовбур великої тополі, сів під ним…

Невдовзі почалась гроза: миготіли блискавки, завивав вітер, але дощ тільки накрапав. Мисливець помолився богам, щоб захистили його від негоди і нічних привидів. Раптом за кілька кроків від нього блискавка вдарила в старе сухе дерево. З оглушливим тріском упало воно на землю, трощачи гілля сусідніх дерев. І загорілася на ньому кора. Спочатку з’явилася тільки маленька іскорка, яка щомиті більшала, яскравішала, і невдовзі весь стовбур був охоплений полум’ям, яке осяяло галявину, і мисливець побачив мертвого оленя — великого самця, що лежав біля палаючого дерева. Він дуже здивувався: хто вбив оленя і чому його досі не зжерли ведмеді чи вовки?

І нарешті линув дощ, холодний, пронизливий, змочивши мисливця до нитки. А вогонь поступово пожирав суху кору розщепленого дерева. Блискавка — страшна, смертельна зброя Птаха Грому — запалила цей вогонь, наближатися до якого надто небезпечно.

Проте мисливець був дуже хоробрий. Його шкіряне покривало геть промокло, і він, тремтячи від холоду, сказав собі:

— Візьму я трохи цього вогню і розведу велике багаття, щоб зігрітися.

І він помолився богам грому, щоб захистили його, і пішов до дерева, щоб відламати шматочок палаючої кори. Проходячи повз оленя, він спинився. Очі тварини були широко розплющені, йому здалося, що вона ще дихає. Мисливець нахилився й торкнувся тіла: воно було тепле та м’яке.

І враз він усе збагнув: боги, Птах Грому пожаліли його. Вони бачили, що він загубив три стріли, і запалили цей вогонь, убили оленя, щоб він угамував голод. І страх покинув мисливця. Сміливо підійшов він до палаючого дерева, взяв вогню і розвів неподалік велике багаття. Крем’яним ножем відтяв шматок м’яса з оленячої туші, спік його на жару і з’їв. Потім сів під тополею і став грітися біля вогнища.

Гроза незабаром минула. Засяяли на небі зорі, зійшов місяць, але мисливець нічого не бачив, бо спав. А його тінь тим часом блукала по землі, зустріла Птаха Грому, який наказав берегти вогонь блискавки, — той вогонь принесе довге і щасливе життя.