Джеймс Шульц - Ловець орлів

— Присягаюся Сонцем, що віддам тобі сорок п’ять шкурок, якщо буду живий!

— Молодчина! Я тобі вірю. Рушниця твоя! Іди й візьми її.

Ми всі пішли за ним до сусідньої кімнати, де зберігалися його папери й речі, кулі й чотири коробки з пістонами, потім він зняв зі стіни ріг для пороху і торбинку для куль.

— Бери, це все твоє, — сказав він мені. — Таких рушниць нема в крамниці, дружина попросила, щоб я дав тобі одну з моїх.

О, який я був щасливий! Схопивши рушницю, я притис її до грудей.

— Віддай за рушницю ті шістнадцять шкурок, які ти подарував мені й бабусі, — порадила мама. — Решту принесеш згодом.

— Ні, вони вам потрібні, я не можу їх забрати у вас, — відповів я.

— Слушно, юначе пікуні! Ніколи не відбирай того, що ти подарував, — підтримав мене Довге Волосся.

Так мені дісталася перша рушниця.

Пополудні, коли мама з бабусею вимінювали шкурки, я стояв збоку і спостерігав за ними. Кожна купила собі ковдру, ножа, червоної фарби і багато намист, а від своїх покупок вони раділи не менше, ніж я від рушниці. Навіть бабуся всміхалася аж до вух і мугикала пісню, коли ми верхи поверталися до табору.

На Молочній річці ми прожили сім днів. Ці дні видалися для мене нескінченно довгими, адже я мріяв швидше переселитися до річки Стріли. Вечори я проводив у вігвамі Червоних Крил, і старий розповідав мені про ловлю орлів. Удень я ходив на полювання, прихопивши з собою Сінускі й Ніпоку. Я хотів привчити молодого вовка до пострілів; Сінускі, його друга мати, не полохалась пострілу і відразу ж кидалася слідом за пораненим звіром.

Першого дня я підстрелив білохвостого оленя, і він упав на місці. Ніпока не злякався пострілу, проте не побіг за собакою, коли вона метнулася до вбитого оленя й вгризлася зубами йому в горло. Ніпока дивився то на неї, то на мене і, здавалося, не знав, що йому робити. Повертаючись до табору, я підстрелив куріпку, і Ніпока, побачивши, як вона тріпочеться і б’ється на землі, кинувся до неї, а Сінускі сіла й стала дивитись на нього… Він довго рвав, підкидав птаху, вимазав кров’ю всю мордочку і, нарешті, з’їв м’ясо з пір’ям. У цьому він не схожий був на Сінускі, що не доторкалася до птахів. Як і ми, вона любила тільки «справжнє м’ясо».

Я вирішив, що молодий вовк кінець кінцем навчиться вистежувати дичину і буде для мене хорошим помічником. Наступного дня я важко поранив білохвостого оленя, який, похитуючись, зник у хащах. Ніпока, втративши з очей оленя, не захотів кинутися в погоню слідом за Сінускі. Здираючи шкуру з тварини, я прив’язав Ніпоку до дерева. Я вирішив, що не дам йому до закінчення полювання ні м’яса, ні крові.

Невдовзі мені вдалося натрапити на чорнохвостого оленя, і вовк бачив, як він дременув од мене. Я вистрілив. Звір упав і покотився схилом. Собака, а за нею і Ніпока підлетіли до нього, і Сінускі схопила його за горло, але відразу поступилася місцем молодому вовкові, який сердито гарчав і крутив пухнастим хвостом. Я зробив надріз на шиї оленя і дозволив Ніпоці напитися крові. Тепер я знав, що він буде мені помічником. Повернувшись до табору, я довго вчив його лежати не рухаючись біля мене, аж поки дозволю йому встати. Виявилося, що навчити цього нелегко й мені доведеться з ним ще поморочитись.

Коли наші мисливці поспродували хутро і шкури, ми знялися з табору, переправилися через Велику річку й попрямували на південь. Третього дня надвечір ми розбили табір у долині Стріли. Долина була надто вузька, по краях її височіли скелі. Я чув, що тут водиться багато дичини, і, як виявилося, мисливці не перебільшували. На рівнині паслися стада бізонів і антилоп, у глибоких, порослих лісом ярах на кожному кроці траплялися олені, лосі, а на берегах струмків жили бобри; тут вони не будували загат, певно, знали, що під час повені жодна гребля не витримав.

У долині Стріли ми стали табором надовго. Ось чому вже наступного дня я вирушив на полювання, щоб привезти м’яса для нашої сім’ї і для сім’ї Червоних Крил. Супроводжували мене мама й бабуся. Ми піднімалися стежкою, що вела з глибокого яру на рівнину південніше від річки. Зійшовши схилом нагору, ми побачили великі стада бізонів. Вони рухалися назустріч нам, напевно, спускалися на водопій до річки.

Ми сховалися край яру, жінки позлазили з коней. Я віддав рушницю мамі й дістав лук та стріли. Піді мною був кінь Червоних Крил, і я сподівався на щасливе полювання.

Вітер дув мені в обличчя. Не встиг я виїхати на рівнину, як мій кінь почув запах бізонів, і я ледве втримав його. Невдовзі я побачив горби ватажків стада, потім їхні голови. Я попустив повід, і мій кінь навскач миттю досяг стада. Воно круто розвернулося й помчало назад. Вибравши велику самку, я підлетів до неї, натягнув тятиву, і стріла впилася їй у бік. Кров заструменіла в неї з ніздрів. Не зупиняючись, я під’їхав упритул до другої самки і вистрілив у спину. Вона важко гепнула на землю, а я, вибираючи ще більшу тварину, помітив попереду якусь білу пляму.