Джеймс Шульц - Ловець орлів

— Я бачив сон, але він нічого не провіщав. Снився табір пікуні в місяць Стиглих Ягід. День був спекотний, чоловіки відпочивали в затінку вігвамів, жінки сушили ягоди на сонці. Більше я нічого не бачив.

— Так хіба цього мало? — вигукнув старий. — Цей сон тобі послало Сонце. Ось як його слід тлумачити: ти і твої воїни здобудете перемогу і побачите місяць Стиглих Ягід. Сонце від тебе втаїло близькість ворога, вона хотіло послати тобі несподівану радість: усім вам судилося вижити, а ворогам вашим упасти в бою.

— Авжеж! Авжеж! Розвій свої сумніви, мій друже! Сонце не забуло тебе! — вигукнув Самотній Ходак.

І всі вожді погодилися з ним. Швидкого Бігуна ніби підмінили. Про битву він розповідав мляво, без щонайменшого захоплення, думаючи, очевидно, про щось інше. Але тепер лице його проясніло, він випростався, заплескав у долоні й вигукнув:

— Звичайно ж! Як же це я не зрозумів свого сну? Друзі, ви розвіяли мої сумніви! Тепер я бачу, що помилявся. Ваша правда: Сонце мене не забуло!

Заговорили про інше. Докурюючи третю люльку, вожді вирішили знятися з табору, оскільки жінки вже запасли жердини для вігвамів, і перелітувати поблизу форту Довгих Ножів, на південь від Великої річки.

Коли вожді розійшлися, я сказав Червоним Крилам:

— Тепер я пройшов через усі випробування, які ти загадав мені: я постував, брав участь у бою і вбив ворога. Чи довго ще мені чекати, чи можу я вже стати ловцем орлів?

— Так, я гадаю, що тепер ти загартував себе і можеш раз спробувати, — відповів старий. — Від форту Довгих Ножів ми подамося до річки Стріли, і в долині розіб’ємо табір. Там, на вершині гори, що лежить на південь від річки, ти викопаєш пастку. Я знаю, на неї часто сідають орли.

Наступного ранку я поїхав разом із Червоними Крилами до загат, щоб забрати наші пастки. В них ми знайшли по задубілому бобру. Оскільки жінки пакували пожитки, то ми заходилися білувати звірків. Напинаючи на обручі шкуру, я сказав Червоним Крилам:

— Як жаль, що в мене мало шкурок і я не можу купити рушницю! Там, на горі, в пастці для орлів, я почувався б у повній безпеці, якби біля мене лежала рушниця.

— Не думай про це і не тривожся: можливо, ти ще й матимеш рушницю, — відповів він.

Я спитав, як це може статися, коли нічим платити за рушницю, та він тільки всміхнувся й мовив:

— Чекай і діждешся.

Ще ніколи моя бабуся, не була така сердита і сварлива, як того дня. Пособляючи мамі в’язати клунки, вона невгамовно бурчала.

Червоні Крила, походжаючи біля нашого вігвама, поглядав на неї скоса і, нарешті, відклиїїав]убік. Не знаю, про що вони гомоніли, але після тієї розмови вона принишкла й охочіше взялася до роботи.

Наступного ранку табір знявся. Гірською стежкою ми поїхали на південь, до Молочної річки, а далі до форту Довгих Ножів, куди дісталися на п’ятий день. Того ж дня вожді й ватажки відвідали форт, і білий вождь (як я вже казав, звали його Довге Волосся) улаштував для них бенкет. Повернулися вони ввечері з подарунками й сповістили, що комори й склади вщерть наповнені товарами.

Швидкий Бігун приніс своїй дружині подарунок від дружини Довгого Волосся, яка доводилася їй двоюрідною сестрою. Це була невеличка шкатулка, в три долоні завдовжки та в дві заввишки, з круглою накривкою, замком і ключем, розмальована жовтою й червоною фарбою. У скриньці лежали голки, шила, шпульки ниток і разки різнобарвних намист.

Дружина Швидкого Бігуна невимовно зраділа й почала вихваляти білих за те, що вони вміють робити не тільки рушниці для чоловіків, а й речі, корисні для жінок. Чи ж є подарунок кращий, ніж шкатулка, в якій жінка може зберігати під замком усі свої скарби?

Почувши, як вона захоплено вигукує, прибігли сусідки й собі замилувалися шкатулкою. Чутка про неї враз розлетілася по всьому табору, і перед вігвамом Швидкого Бігуна зібралася юрба жінок, яким кортіло поглянути на диво. А коли вони довідалися, що на складі у форті близько ста таких шкатулок і кожна коштує чотири боброві шкурки, жінки розбіглися по своїх вігвамах і стали вимагати від чоловіків по чотири шкурки, щоб виміняти на шкатулку. Дехто з чоловіків дав відразу. Ті, в кого шкурок було мало, відмовили, бо хотіли придбати потрібніші речі. Але виявилися й такі, хто, маючи дуже багато шкурок, не дав жодної, бо був скупий без міри й дбав тільки про себе.

Ніч проминула в тривогах. Багато жінок лягли спати плачучи, чимало чоловіків на превеликий подив дізналися, що жінки вважають їх за скупердяїв і негідників. Ще ніколи я не чув, щоб жінки так репетували, як тієї ночі. Сваркам не було кінця. Сотні жінок хотіли придбати шкатулки, але ж у форті їх було обмаль. Багато хто вмовляв своїх чоловіків, щоб вони пішли у форт ще вдосвіта і, коли розчиниться велика брама, першими пробилися до кімнат з товарами.