Джеймс Шульц - Ловець орлів

— Еге ж! Там я про дещо довідався. Старий та інші ловці орлів присягнулися Сонцем, що нікому не відкриють своїх таємниць.

— Жорстокі й скупі люди! — вигукнула моя мама.

— Неправда! — закричала бабуся.

— Не треба про них говорити, — перебив я. — Сьогодні мені відкрився шлях, на який мушу ступити. Я не хочу жити з народом мого батька. Я покину це плем’я. Мамо, ми підемо на південь, до твого рідного народу. Я відчуваю, що мені допоможуть люди твого племені.

— Ні, ні, ти звідси не підеш! — закричала бабуся. — Ти не смієш зректися племені свого батька. Це твоє рідне плем’я, і з ним тобі жити довіку.

Я подивився на маму: вона затулила обличчя руками й гірко заплакала. Бабуся обернулась до неї і мовила погрозливо:

— Жінко-Оленице! Перестань плакати! І пам’ятай, що я…

Несподівано моя мама випросталась і, сміливо дивлячись в обличчя бабусі, вигукнула:

— Довго я мовчала, а зараз скажу тобі все! Я не боюся тебе і нікого не боюся! А потакати Маленькою Видрою не смій! Він мій син, а не твій. Відтоді як помер його батько, я тільки й думаю про те, щоб повернутися до мого рідного народу. Маленька Видра вгадав моє бажання: ми підемо на південь.

Мама вмовкла. Ми обоє чекали, що бабуся зачне нас лаяти на всі заставки, і приготувалися дати їй відсіч. Але ця сувора, владна жінка не сказала й слова: вона вперше, здається, визнала свою поразку. Навпомацки, як сліпа, знайшла свою ковдру, загорнулася в неї і доволі видибуляла з вігвама. Ми довго дивилися їй услід, потім перезирнулись.

— Нарешті! — вигукнув я. — Два роки вона не знати чого лає нас, змушує робити так, як сама хоче. Яка ж ти смілива, мамо! Ти нас визволила!

— Пам’ятай, сину мій, що вона любить тебе не менше, ніж любить твого батька, свого єдиного сина. Ти повинен жаліти її.

Звісно. Але тепер ми не дозволимо їй правувати нами.

Ми полягали спати, повкривавшись теплими шкурами. Знадвору до нас долинали зойки й голосіння нещасної бабусі. Вона бродила далеко за табором і раз по раз голосно вигукувала ім’я мого батька. Нам із матір’ю було важко на серці.

Тепер я маю пояснити, що «чорноногі» індіанці ділилися на три племені — кайна, пікуні й сіксіка. Мій батько походив із племені кайна, а мати належала до клану Короткі Шкури племені пікуні. На той час плем’я кайна стояло табором на річці Черево, біля підніжжя високих гір, а пікуні розташувалися південніше, на відстані трьох днів їзди, на річці Ведмідь. Трете плем’я — сіксіка — стояло на північ од нас, у долині річки Лук. А зараз я розповім, чому ці три племені говорять однією мовою.

Давно-давно, невдовзі після того як Старий створив світ, у далекій лісовій країні жив один чоловік і мав три одружені сини. Дичини в лісах дедалі меншало, і людей чекав голод. От батько й каже якось своїм синам:

— Усі ми помремо, якщо залишимося тут. Я раджу переселятися в інші краї. Ми мусимо знайти країну, де водиться багато звірів.

Сини погодилися з ним і звеліли дружинам нав’ючити пожитки на собак. Усі вони — старий з дружинами, сини з дружинами, дітьми вирушили в путь.

Ішли довго, але дичини попадалося дуже мало, і всі голодували. Нарешті вони вийшли з лісу на широку рівнину, де паслися величезні стада бізонів. Таких тварин вони ще зроду не бачили. Відразу ж розіпнули вігвами, і три сини пішли на полювання. Але їм не пощастило вбити жодного бізона, бо тварини не підпускали близько до себе. Того вечора чотири сім’ї лягли спати голодні, хоча неподалік паслися стада.

І от старому батькові приснилося, як далі слід робити. Прокинувшись уранці, він заварив якогось чорного зілля і натер наваром ноги старшому синові. Той догнав стадо й убив кілька бізонів. У таборі зготували розкішний обід, а коли всі втамували голод, батько звернувся до найстаршого сина:

— Ти здійснив великий подвиг і заслужив нове ім’я. Я даю тобі ім’я Сіксіка.

Сіксіка означає «чорноногий».

Молодших синів узяли завидки, і вони й собі попросили в батька нових імен. Довго думав старий і нарешті сказав:

— Я не можу вволити вашого прохання, поки ви не заслужите права носити нові почесні імена. Чорного зілля я вам дам, щоб ви могли вбивати бізонів, але ви повинні знайти собі іншу країну і там здійснити великі подвиги.

Сини виконали батькову волю. Один подався на південь, другий на північ. Блукали довго, нарешті повернувся той, що ходив на південь. Він приніс тюки гарної одежі, яку зняв з убитих ворогів. Батько назвав його Пікуні — «в розкішні шати вбраний». Другий син приніс скальпи і зброю вождів, яких він переміг, і батько дав йому ім’я Кайна — «багато вождів». Так три сини стали родоначальниками наших трьох племен: сіксіка, пікуні і кайна.