Джеймс Шульц - Ловець орлів

Саме тоді повернулися розвідники й повідомили, що на рівнину із сусіднього каньйону вигнали на пашу стадо овець і табун коней. Либонь, неподалік табір навахів. Вдалині клубочився дим від вогнищ — ворогів, певне, багато… Воїни оточили мене, очікуючи моєї ради. Я сказав: «До вечора усім поки що лишатися на місці». Потім я відвів убік Насітіму, Кутову й нашого шамана і розповів їм про свій сон та як я його зрозумів. Старий шаман зразу сказав, що погоджується зі мною, бо йому не привидівся бій, але боги явно благословили наш похід. А Насітіма відповів:

— Сину, якщо пощастить укласти мир з навахами, то не марно загинув Самотній Шпиль!

— І ті, хто впав із ним у бою! — підхопив Кутова.

— Дозвольте мені піти в табір навахів і поговорити з ними про мир! — сказав я. — Якщо я не повернуся, ви легко зітрете їхній табір з лиця землі. Навахів там не більш сотні чоловіків.

Усі троє погодилися зі мною. Довідавшись про мій задум, зраділи й воїни.

Стемніло, коли я підійшов до табору навахів, де було двадцять хоганів. Я загукав, що я навах і повертаюся до мого рідного народу. З хоганів повибігали люди, попереду йшов мій дядько Білий Яструб. Коли я назвав себе, він обійняв мене і повів до свого хогана. Нас супроводжувало ще кілька ватажків. Розмова тривала до пізньої ночі. Я розповідав їм про своє життя, про те, як прийняли тева мене й мого брата. Не забув сказати й про те, що мого брата вбив навах, але жодним словом не прохопився про свою участь в останньому бою з навахами і радий був, що в тому бою не було нікого з дядькових людей. Потім я запропонував навахам укласти мир із тева. Дядькові сподобалась моя ідея, але інші невдоволено забурчали, а один із них промовив:

— Навіщо нам укладати мир із тева? Ці люди, як ті мурахи, копошаться в своїх пуебло, а нам завиграшки їх убивати, забирати коней.

Я не стримався і сердито відповів:

— Лихо вам буде, якщо ви не укладете миру з тева! Знайте ж, що тева вирішили послати великі загони у вашу країну! Рано чи пізно вони переб’ють вас, а ви їм нічого не заподієте, бо вони живуть у пуебло, оточених мурами. Зараз у каньйоні триста воїнів тева чекають мого повернення. Якщо я не вернуся, усіх вас переб’ють. Я, військовий вождь, привів їх сюди, щоб помститися за смерть мого брата і багатьох тева, які полягли в бою з навахами! Сьогодні вночі усі ви загинули б, коли б моя мати не явилася мені уві сні й відвернула мене від жадання помсти, вдихнула в мене велике бажання миру.

Почувши, що неподалік засів великий загін тева, жінки у хогані зчинили лемент, злякались і воїни, котрі спочатку не захотіли й слухати про мир. Дядько підійшов до мене й мовив:

— Я пишаюся тобою, небоже! Віднині не буде ворожнечі між нами і твоїми тева. Я перекажу твої слова іншим вождям нашого племені, й вони укладуть із вами мир. Твоя правда: нам не слід ворогувати між собою, коли в нас є спільний ворог — іспанці, які утискують усіх індіанців. А зараз веди мене в табір своїх воїнів. Я хочу з ними поговорити.

Прибувши до табору, ми посідали коло багаття, і мій дядько до світанку гомонів із нашим старим шаманом. Я був їхнім тлумачем. Насітіма й Кутова схвально кивали. Дядько обіцяв через п’ятнадцять днів привести в Поквоге вождів навахів і там укласти мир із тева. Потім дядько повернувся до свого табору, а наш загін супроводжував його. Цілий день ми веселилися разом із навахами, а вранці наступного дня загін вирушив додому. Навахи дали нам коней, і половина загону їхала верхи.

Сідало сонце, коли ми через чотири дні під’їхали в Поквоге. Жителі пуебло вибігли нам назустріч. Вони здивувалися спочатку, що ми повернулися без скальпів, але невимовно зраділи, коли ми повідомили, що найбільші наші вороги хочуть укласти з нами мир!

Чоромана взяла мене за руку й повела на Південний майдан, до будинку своєї матері. Другий поверх уже було завершено, і Чоромана сказала мені, що в домі є все необхідне для нашого спільного життя. Ми піднялися драбиною на дах. У дверях Чоромана зупинилась і сказала:

— Зараз я можу сказати тобі: зайди, мій муже!

…Чимало літ минуло відтоді, та й досі я пам’ятаю той щасливий день нашої юності! Тепер ми обоє старі, дуже старі, але щасливі, як і колись.

Призначеного дня приїхали навахи — мій дядько та інші вожді, а також прості воїни, жінки і діти. Вони подарували нам багато ковдр і пригнали табуни коней. Тут, у південній ківі, було укладено мирний договір: навахи і тева не порушують його донині.

Коли старий Касик Літа перейшов до милого потойбіччя, члени Патуабу призначили мене на його місце… Друже мій, чуєш? Нас кличе Чоромана! Я певний, що вона почастує нас яєчнею і кукурудзяними коржиками.