У мене забилося серце. Нарешті ж бо я побачу цих дивовижних кам’яних левів, про яких наслухався стільки розповідей!
Ми довго йшли лісом. Проминувши два глибокі каньйони, що збігали до Ріо-Гранде, загін зупинився на краю третього каньйону. Внизу дзюрчав прозорий холодний струмок. Сутінки ще не спадали, тому я запитав Насітіму, чого так рано стаємо на нічліг і чи далеко до Каенкукахе — священних кам’яних левів. Він відповів, що священні кам’яні леви вже близько, однак ми їх побачимо завтра вранці, бо до левів можна підійти тільки зі сходом сонця.
Ми спустилися до струмка, зоставивши нагорі каньйону двох воїнів. До густих сутінків вони повинні були стояти на варті, адже тева уникали сутичок із навахами. Ми розсілися на березі струмка, подіставали з торб усе, що приготували нам у дорогу жінки пуебло. Довечерюючи, ми почули крик дикого індика, йому відповів другий, а по кількох хвилинах дванадцятеро птахів спустилося крутосхилом до струмка. Потім придибали до водопою два лосі і стали неподалік від нас. Мисливці мовчки стежили за ними, а я шепнув Насітімі:
— Дозволь мені вбити лося.
Він промовчав, тільки похитав головою, приклавши палець до губів. Коли індики й лосі, напившись, пішли і невдовзі зникли з очей, Насітіма промовив до мене:
— Якби ми навіть умирали з голоду, то не дозволили б собі вбити звіра. Ми не випустимо жодної стріли, жодної кулі, поки не дійдемо до кам’яних левів та не попросимо Всемогутніх посприяти нам у полюванні!
Настала ніч. Прибули двоє наших дозорців, і ми всі скоро поснули. На світанку нас розбудив Насітіма. Умившись, ми поснідали, напилися джерельної води і рушили слідом за шаманом полювання. Він вивів нас із каньйону на знайому стежку, що слалася із заходу на схід. Багато віків люди мандрували цією стежкою. Втоптана, вбита ногами, вона скидалася на жолоб, витесаний сокирою.
Ми повернули на схід і невдовзі вийшли до круглого майданчика, обнесеного огорожею. Посеред нього я побачив священних Каенкукахе — двох кам’яних левів [3] Кам’яні леви, що знаходилися на південний захід від пуебло Сан-Ільдефонсо, були витесані індіанцями пуебло Керес, зруйнованого задовго до того, як Коронадо відкрив цю країну в 1540 році. Неосвічені білі золотошукачі, які думали тільки про наживу, зірвали динамітом камінну плиту, де лежали леви, і вирили під нею тунель. Але й досі до цього місця сходяться паломники з усіх індіанських пуебло Нью-Мексіко й Арізони. (Прим. авт.)
.
Леви були витесані з величезної кам’яної брили і лежали поряд на животі, головами на схід, витягнувши довгі хвости й підібгавши лапи, ніби приготувалися до стрибка. Цих левів створили Хевенді Інтова — Прадавні Люди.
Ми оточили їх півколом. Я подав Насітімі мішок із молитовними паличками та іншими ритуальними речами. Насітіма ступив крок уперед і сипнув дрібку борошна на чотири сторони, затим дістав червону фарбу і, коли зійшло сонце, помазав нею левам голови. Після цього він почав молитися до них: просив їх передати лам частку їхнього мисливського вміння, щоб дружинам і дітям ми принесли вдосталь м’яса і шкур для одягу. Насамкінець він поклав перед ними молитовну паличку і вийшов з огорожі. Решта мисливців також повиходили слідом за ним, але спершу кожен поклав перед левами по одній паличці. Коли надійшла моя черга, я побачив, що таких паличок тут наскладали цілу гору. їх приносили сюди не тільки тева, а й індіанці з пуебло Керес, Зуньїс і навіть із далекого Хопіс. Усі вони обмазували священних левів червоною фарбою і просили в них допомоги.
Коли ми відійшли трохи від священного місця, Насітіма звелів усім зупинитися.
— Полюватимемо на східному схилі Обсидіанової гори [4] Обсидіанова гора, або Савта-Клара, за тридцять миль від Санта-Фе — одна з чотирьох священних гір, яким поклоняються індіанці тева і керес. (Прим. авт.)
і на просіці Вузького Перешийку, — пояснив він. — Ти, Кутова, візьмеш двадцять — двадцять п’ять воїнів і заганятимеш звірів на просіку, а ми вже зробимо свою справу. Але дай нам часу дійти до просіки і заховатися.
Кутова вибрав воїнів-загоничів. Усі покірно згодилися, хоча кожному хотілося полювати, а не заганяти здобич. Вони попрямували на північ, а Насітіма повів нас на північний схід уздовж глибокого каньйону до вузької просіки. Ця просіка була наче перешийком між двома каньйонами; на захід вона розширювалася, на схід звужувалась. За нею починався крутий спуск у гірську долину.
Читать дальше