Петер Енґлунд - Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

Лункі зали сповнилися звуками музики, а фон Геріх пішов далі. Він побачив бібліотеку. Кімната була без вікон, уздовж стін – полиці з книгами, а стеля в ній була скляною, і крізь неї видніли перші зірки, що засвітилися в небі. Книжкові томи стояли в суворому порядку, і фон Геріх швидко зрозумів, що бачить перед собою унікальну колекцію: наука, філософія, теологія, поезія, історія. Так, історія. Як і багато інших, фон Геріх уважав себе часткою Чогось Великого, і вигляд пухких томів надихнув його:

Я мрію про те, щоб ця війна, яка закрутила мене у своєму вирі, ніби соломинку, швидко стала б лише спогадом, як і всі колишні війни. І від неї залишиться лише книга, на сторінках якої перлини страждань, співчуття і відданості обов’язку і почуттям засяють ще яскравіше, ніж на пожовклих сторінках старих фоліантів.

Він іде далі. (Музика Гріґа лунає дедалі більш глухо в нього за спиною.)

Тепер він вступає в ту частину палацу, ящо встигли розграбувати – військові або цивільні. Тут усе розідране, розбите, сплюндроване. Під ногами риплять скалки скла і кришталю. Зникло його відображення в дзеркальному паркеті, бо на підлозі валяється розірваний одяг, розкидані фотографії, книги, гравюри. Усе буде зруйноване. Пригнічений, він повертає назад.

Йому слід було б скористатися нагодою, узяти щось собі: усе, що він бачив навколо, незабаром зникне з лиця землі [25] Мешканці палацу змогли повернутися лише за рік, у вересні. Вони знайшли свій будинок ущент знищеним, навіть двері були зняті з петель. Крім незліченних відмітин від кулеметних черг, на фасаді палацу залишилися десять пробоїн від снарядів. Ліс навколо був спалений дотла, а в парку виявилося декілька масових поховань, і коли їх у грудні розрили, то знайшли там тіла 3600 російських і австро-угорських солдатів. . Але він не міг зважитися. Утім, дві надібочки він усе ж прихопив з собою: це буде пікантним подарунком його коханій дружині Ользі Альквіст. Перше – халат власниці замку, у жовтих і синіх барвах. Друге – пара її шовкових панчіх [26] Її ім’я – Ванда Тарновська, і в цей момент вона перебувала у Відні як біженка, куди була евакуйована з Кракова. .

Зовсім стемніло, і Павел фон Геріх поскакав геть.

Цього осіннього ранку вже о четвертій годині просурмили підйом. Екіпаж корабля схопився і півдня гарячково працював. Головне завдання – якнайшвидше вивантажити 300 тонн вугілля. Офіцери зазвичай нічого не розповідають, але за чутками в морі англійський флот. Одні подейкують, що він прямує до Балтійського моря. Інші стверджують, що він уже в протоці Великий Бельт.

Штумпф бачить, що перша і третя ескадри також зайшли в порт. «Щось-то буде».

Штумпф уважає, що вивантаження вугілля має позбавити судно від зайвої ваги, для того щоб вони змогли швидше пройти Кільським каналом [27] Після того як корабель звільниться від зайвої ваги, його осідання стане на півметра меншим. .

Він занотовує у своєму щоденнику:

Уся команда гарувала в поті чола першу половину дня. До обіду, коли ми вивантажили 120 тонн вугілля, флагманський корабель ескадри просигналив: «Припинити підготовку». Ще одне жахливе розчарування. Кляті англійці! Схоже, ми чудово інформовані про пересування їх флоту.

Він додає: «Те, що відбувалося в наступні дні й тижні, не варто навіть згадувати».

Тепер уже швидко. Ще один день, можливо, два або три. Залишилося недовго чекати, коли вони вирушать у дорогу. І справа тут не в звичному казармовому базіканні. Повітря сповнене чутками: натяки сприймають як факти, бажане видають за дійсне, страхи і побоювання збуваються. Невизначеність – така природа війни, і непоінформованість – її медіум.

Утім, все ж є неспростовні ознаки. Усі звільнення скасовані, казарми залишати заборонено. Цього дня було не так багато тренувань і навчання менш корисних речей. Замість цього вони вчилися життєво необхідного – як, наприклад, перев’язувати вогнепальні рани, дізнавалися, які правила діють для недоторканного запасу (так звана залізна порція), як поводитися на залізниці, що буде з дезертирами (смертна кара). Таке життя солдата, укладене в квадрат: битва, потреби, переміщення, примус.

Крестен Андресен стривожений, стурбований і переляканий. Думка про фронт не запалює в ньому жодної іскри радості. Він належить до тієї меншості народів, які раптово і незаслужено виявилися втягнутими у велику війну, що аж ніяк їх не цікавила. І ось вони мовчки запитують, чому вони опинилися віч-на-віч з чорною енергією війни, їм чужа націоналістична риторика, що провокує війну і вселяє невиправдані надії. У ці дні багато хто готові гинути і вбивати заради країни, з якою вони, в сутності, відчували лише умовний зв’язок: ельзасьці й поляки, русини і кашуби, словенці й фіни, південні тірольці й трансильванські сакси, прибалти й боснійці, чехи й ірландці [28] Слід також зазначити, що були й такі меншини, які фактично схвалювали війну, вбачаючи у відданій службі спосіб завоювати до себе повагу. Так повелися багато євреїв, особливо ті, хто були найбільш асимільовані в Німеччині та Росії, з великим успіхом у першій країні та меншим – у другій, оскільки німецький антисемітизм був значно слабшим за російський (і за французький). У німецьких газетах розповідали про євреїв Німеччини, які на початку війни з великими труднощами повернулися з Палестини додому, щоб записатися добровольцями на фронт. .