Андрій Кокотюха - Офіцер із Стрийського парку

– Пане Шацький, закликаю вас! Будете свідком нашої угоди!

– Е-е, чекайте! – Кошовий підхопився. – Шацький, ви свідок – ми не укладаємо зараз жодних угод!

– Та ви щойно дали згоду! Ви сказали – згоден!

– Я з вами погодився! Про інше ще треба говорити!

– Ви мені голову морочите, пане Кошовий!

Зінгер хотів викрикнути ще щось прикре, та в цей момент без стуку відчинилися двері й в контору не ввійшов – ввірвався високий, років на п’ять молодший за Клима чоловік в однострої стрілецького легіону з відзнаками старшини. Його супутник виглядав старшим, мав трохи нижчий зріст і неприємну манеру дивитися на все з-під лоба. Одяг носив цивільний, та Кошовий знав – має ранг підхорунжого.

– А я казав – він постійно тут!

Високий старшина, не зважаючи ні на кого, ступив до столу, простягнув Климові розкриту п’ятерню долонею вгору.

– Яким вітром, Арсенич. Давно не бачились, – Клим потиснув руку, але поглядом ковзав по його мовчазному похмурому супутнику.

– Позавчора саме пиво пили, – прогудів Павло Арсенич. – Коли так міряти, то давненько.

– Бачте, поговорили, – нарешті озвався Шацький, звертаючись до Зінгера.

– Ми не закінчили, – вперся той.

– Пане Зінгере, хіба не бачите – знову в пана Кошового починаються справи державної ваги. До того ж, ви завжди можете знайти його вдома.

– Не завжди, – вставив Клим. – Тому й маю честь приймати його тут.

– А що відбувається? – старшина з цікавістю покрутив головою. – Хтось комусь заважає?

– Шацький, будьте добрі, проведіть нашого гостя, – зітхнув Кошовий.

Зінгер сердито зиркнув на нього, вдягнув капелюха.

– Я знайду дорогу сам. Не турбуйтеся. А вас дуже прошу подумати, пропозиція вигідна.

– Не обіцяю. Та триматиму в голові. Можливо, якась нагода випаде.

– Гарно подякував і за це, – Зінгер розкланявся. – Перепрошую шановне панство.

Коли він вийшов, не стримавшись й грюкнувши дверима, похмурий чоловік мовив хрипато:

– Інших сторонніх так само попрошу.

– Та він свій! – вигукнув Арсенич. – Ми з ним колись шпигуна ловили, забули, чи що, пане Снігур?

– Ви чудово розумієте, як нам зараз потрібен розголос, – відчеканив Михайло Снігур.

– Ляхи з того вже роздмухують цілу історію, – відмахнувся старшина. – Гірше не буде.

– То що, скличемо тут віче?

Шацький покірно взявся за капелюха.

– Мені вийти, пане Кошовий.

– Ні, – Клим обсмикнув поли піджака, поправив краватку, яку Магда змушувала його вдягати останнім часом, вважаючи, що так він набуватиме більшої ваги. – Дозвольте нагадати вам, пане підхорунжий – контора моя. І мені краще знати, кого просити піти, а хто лишиться. Шацький – мій друг. Він устиг наслухатися тут такого, що давно не вміщається в його голові. Тим не менше, наша справа від його присутності жодним чином не постраждала.

Замість відповіді Снігур зачинив двері зсередини.

– Дещо сталося, – сказав, повернувшись до Клима.

– Тепер щодня дещо стається, – в тон йому відповів Кошовий. – Може, спершу присядемо?

Шацький опустився на свій стілець і завмер, звично для себе перетворившись на такий собі предмет обстановки. Арсенич і Снігур лишилися стояти, підхорунжий мовив неголосно, навіть трохи лиховісно:

– Я був проти того, аби залучати вас. Та старшина наполіг. Це не узгоджено з національною радою, треба ще переконати військовий комітет…

– Комітет беру на себе, – перериваючи, Павло мало зважав на субординацію. – Пане Снігур, ніхто ще нічого не вирішив. Кошовий зробить все найкраще, неофіційно, бо ми обоє знаємо, як йому то вдається.

Клим взяв нову цигарку, так думав заспокоїтись.

– Панове, мені здається… Ні, не так, – він закурив. – Я впевнений, панове: ви зараз говорите про щось таке, чого я не знаю. Ви прийняли замість мене рішення, про яке я нічого не чув. І я мушу, на ваш погляд, діяти в інтересах Української Національної Ради та Центрального військового комітету, [12] [xii] Українська Національна Рада – вищий законодавчий орган Західно-Української Народної Республіки – Західної Області Української Народної Республіки. Створена 18 жовтня 1918 року у Львові як Конституанта (Конституційні Збори) українського народу, що проживав на своїх етнографічних землях в Австро-Угорській імперії. 19 жовтня 1918 року УНРада прийняла постанову про утворення Української держави на українських етнографічних землях у складі Австро-Угорщини та закликала національні меншини направити своїх представників до УНРади пропорційно кількості населення. Президентом УНРади став Євген Петрушевич. Центральний військовий комітет – таємна організація офіцерів-українців австрійської армії, що діяла від вересня 1918 р. Підтримував зв’язки з українськими підрозділами в Перемишлі, Станиславові, Тернополі, Коломиї, Золочеві, Бродах і особливо з Легіоном Українських Січових Стрільців (УСС) у Чернівцях. коли нічого ні з ким не погоджено. Типовий приклад української організації. Так ми далеко не підемо. Власне, через це все й тупцяємо на місці, бо ж ні про що ні з ким не домовилися.