Віктор Вальд - Меч Сагайдачного

– Ну, здоров будь, брате Іване.

І розсміявся козак. Глядь – а вже й брати його сиві поруч стоять і сміхом заходяться. Один і каже:

– Та ти подивися! Ба! Його сам сатана в губи поцілував!

– Так! Брат з ознакою знатною, – погодився молодший із чужинців.

– Який я тобі, дядьку, брат? Ти чужий та ще й старий, – аж засопів малюк.

– Брат! Брат! Із поверненням, брате Іване!

І Сагайда притиснув до грудей хлопчика. Притиснув міцно-міцно…

«Завдання моє полягає в тому, щоб описати війну, яку вів Сигізмунд ІІІ [12] Сигізмунд III (20 червня 1566 р. – 30 квітня 1632 р.) – король польський і великий князь литовський з 27 грудня 1587 р., король шведський з 27 листопада 1592 р. по липень 1599 р., батько Владислава IV. , король польський, із турецьким султаном Османом. Такої масштабної війни не бачили наші сучасники. Війна ця вирізнялась як чисельністю армій, що брали в ній участь, так і грандіозними до неї приготуваннями, й уславилася непохитною мужністю тих, хто вийшов на битву, швидкістю переміщень військ і успішним результатом. Вона заслуговує на те, щоб стати відомою навіть у віддалених країнах і щоб пам’ять про неї збереглася для віддаленого потомства. Хоч війна й тривала короткий час і армія наша не в повному складі боролася з силами, зібраними в трьох частинах світу, та все-таки відстояла інтереси всього християнства, а Хотин [13] Місто, нині в Чернівецькій області. , славний у давнину, знов уславився…»

Саме таким і має бути початок величної оповіді. Адже в ній викладена історична подія першочергової ваги. Не лише для поляків, а й для всіх християнських народів Європи, долі яких вирішувалися на полях хотинських [14] Битва війська Речі Посполитої під командуванням великого гетьмана литовського Яна Кароля Ходкевича (в тому числі Війська Запорозького під командуванням гетьмана Петра Сагайдачного) з військом Османської імперії під командуванням султана Османа II, яка тривала з 2 вересня по 9 жовтня 1621 року. . Військова потуга Туреччини, неймовірна за Селіма Грізного і Сулеймана Пишного, ще не зустрічала супротивника, який був би в змозі гідно помірятися силами. А тим паче завдати поразки доти непереможним османам і змусити їх підписати мирну угоду на вигідних християнам умовах!

У процесі підготовки й підписання цього вкрай важливого документа взяв активну участь і він – комісар [15] Призначені сеймом для супроводу армії комісари завідували фінансами, брали участь у засіданнях військової ради, були присутні на прийомі гетьманом послів і самі виконували посольські обов’язки. війська Речі Посполитої Якуб Собеський. І хто, як не він, учасник битви і батальний дипломат (якому були відкриті таємні мотиви дій), може достовірно й неупереджено викласти перебіг визначної історичної події – битви під фортецею Хотин.

Безумовно, заздрісники пліткуватимуть за чашею вина, буцімто записки Якуба Собеського занадто пишномовні й риторичні. Він наслідує римських істориків, а за взірець обрав Саллюстія [16] Ґай Саллюстій (86 до Р.Х. – 35 до Р.Х.) був одним із перших римських істориків, який уводив у свої трактати розгорнуті монологи головних героїв, покликані відобразити особливості їхнього характеру та політичної орієнтації. . Його праця обтяжена надмірними подробицями, і в ній занадто багато уваги приділено козацькому ватажкові Конашевичу і його загонам.

Однак освіченим людям – таким, як сам Якуб Собеський, – сподобається виклад. А щодо гетьмана Петра Конашевича, прозваного козаками Сагайдачним [17] Сагайдак – шкіряна сумка або дерев’яний футляр для стріл. за неймовірну майстерність стрільби з лука, то тут королю, сейму й шляхетству слід добряче задуматися і вжити відповідних заходів, доки ще не занадто пізно.

Ось, приміром…

Якуб Собеський пошукав серед аркушів. Ага, он воно, його рукою писане:

«…Хвилювання, що виникли серед війська, на кілька днів відстрочили переправу через Дністер. Жовніри [18] Польська наймана піхота, солдати. натовпами оточували намети старшин і турбували гетьманів наполегливими вимогами. Тут чувся гнів, там скарга, тут прохання, там погроза. Давалася взнаки розбещеність і відсутність дисципліни; розпорядження гетьманів залишалися невиконані; всі нарівні – новобранці й ветерани, тубільці й іноземці, звичайні найманці й шляхтичі, кінні та піші – навперебій волали, що не мають ні грошей, ні їжі, що піддаються великим небезпекам без будь-якої винагороди, що ворог загрожує, а підкріплення запізнюється…»