Віктор Вальд - Меч Сагайдачного

– Сагайда? – звів брови Якуб Собеський.

– Так називали його деякі запорожці. Ось тільки я збагнути не можу – як так?

– Як так? – перепитав комісар.

– А ось так! Петро Конашевич – гетьман Війська Запорозького, ватажок реєстрових козаків на службі Речі Посполитої, православний шляхтич герба Побог із Перемишльської землі. Він – організатор походів козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, усе – на боці Речі Посполитої. Він же великий герой і, чого гріха таїти, переможець османів під Хотином. То купайся ж ти у славі та в купах золота, ніжся в милості королівській, радій тому, що перші з вельмож Польщі та Литви тобі як рівному кланяються, пишайся, що дрібна шляхта на тебе як на героя дивиться. Та що казати… Будуй собі замок знатний, заведи поля урожайні та стада численні, та й бенкетуй собі хоч кожного дня з дружиною. Та якщо забажаєш красунь – міняй їх на ложі хоч щоночі. Але ні! Завелася в ньому якась червоточина. Все не як у поважного пана. Козаки йому милі, й вольності їхні злодійські також. Горою за них стояв. Шляхту русинську в унію не пускав і уніатських священиків проклинав. Гроші чималі, в походах здобуті і від його величності короля [28] Тільки за московський похід запорозькі козаки отримали від польського короля плату – 20 тисяч золотих. отримані, в монастирі й церкви православні вкладав. Мало того! Зустрів із Військом Запорозьким патріарха Єрусалимського Феофана, що з Москви повертався, й супроводив його з почестями до Києва, де упросив висвятити в сан багатьох ігуменів православних. Та й сам з усім Військом Запорозьким вступив до Київського Богоявленського братства. І так звів нанівець усі старання уніатських і католицьких отців церкви. Адже ще з десяток років – і православна церква на Украйні зовсім залишилася б без духовенства! По смерті майже всі статки свої до Львівського і Київського братств передав. Дружині й чаду своєму крихти заповів.

– Усе це сумно, – кивнув Якуб Собеський. – Не змогли ми пана Конашевича на шлях істинний настановити. І волі багато дали. Після московського походу не змогли його зупинити, коли він міста й селища козацькими оголошував. Ірпінь, Білогородка, Вишгород… Не віддав би Богові душу пан гетьман, то і вся Київщина, і сам Київ стали б козацькими. Ось що накоїв королевич Владислав своїм заступництвом. Я не Нострадамус… Не дав мені Господь, а може, диявол того дару передбачення. Але відчуваю: якщо Владислав займе батьків трон, то Річ Посполита буде у вогні, й лише ріки крові згасять те полум’я. А початок цьому поклав гетьман Конашевич. Сидів у душі покійного гетьмана демон, ворожий до Речі Посполитої. Якби не він, то й спокійніше було б на Украйні, й ми не мусили б перебувати тут у трудах тяжких.

– От власне! Не зуміли в руках польських його утримати!

– Ні на золото, ні на славу не скупилися. Інша, нам не зрозуміла природа вчинками його керувала. Але ж яким корисним був би зараз і в недалекому майбутньому пан Конашевич! Війна в центрі Європи, як мені здається, скоро не закінчиться. Війни за віру тривалі й найбільш кровопролитні. Хоч би та війна не переросла в столітню! [29] Йдеться про так звану Тридцятилітню війну, яка тривала з 1618 по 1648 рр. і до якої залучилися тією чи іншою мірою практично всі європейські країни. Війна почалась як релігійне зіткнення між протестантами й католиками Німецької імперії, а відтак переросла в боротьбу проти домінування Габсбурґів у Європі. Конфлікт став останньою великою релігійною війною на континенті й породив Вестфальську систему міжнародних відносин. Боюся, що й нам у тій війні взяти участь доведеться. Ось тут і знадобився б гетьман козацький і його очеретяне військо, яке таїться на островах дніпровських. Скільки його там і чи так воно все навчене, як при Хотині, – ось сьогоднішній та завтрашній сум Речі Посполитої. Відчуваю, що сьорбнемо ми горя від козаків запорозьких. Ось чому я тут працюю і вдень, і вночі. І я свого доб’юся! Розженемо, а треба буде – то й знищимо непокірних. Потім поставимо фортеці й містечка на всьому Дніпрі, а далі й у самому Дикому полі…

– А татари? Чи зможуть ті фортеці та містечка орду стримати без козаків? – поправляючи величезний мереживний комір свого французького вбрання, запитав учений чоловік Фабріус Пойда.

– То питання непросте, – згідно кивнув ясновельможний пан комісар. – Ну та поки що слід загладити цей неприємний конфуз…

– Ти, ясновельможний пане, все за мечем Сагайдачного сумуєш?