Олександр Бойко - 30 років незалежності України. Том 2. Від 18 серпня 1991 р. до 31 грудня 1991 року

Динаміка реформаційного процесу, місце і роль в ньому лідерів та еліт, стосунки та взаємозв’язки політичного керівництва та мас знайшли своє відбиття у роботах мемуарного та публіцистичного характеру Л. Абалкіна, В. Болдіна, Є. Гайдара, М. Горбачова, А. Грачова, Б. Єльцина, В. Ісакова, Н. Рижкова, А. Черняєва, Г. Шахназарова, О. Яковлева та ін [5] Абалкин Л. Неиспользований шанс: Полтора года в правительстве. – М., 1991; Болдин В. И. Крушение пъедестала. Штрихи к портрету М. С. Горбачова. – М., 1995; Гайдар Е. Т. Дни поражений и побед. – М., 1997; Горбачев М. С. Жизнь и реформы: В 2-х кн. – М., 1995; Горбачев М. С. Декабрь – 91. Моя позиция. – М., 1992; Грачев А. С. Горбачов. – М., 2001; Исаков В. Б. Расчлененка. Кто и как развалил Советский Союз: Хроника. Документы. – М., 1998; Рыжков Н. И. Десять лет великих потрясений. – М., 1996; Медведев В. А. В команде Горбачова. Взгляд изнутри. – М., 1994; Шахназаров Г. Х. С вождями и без них. – М., 2001; Черняев А. С. Шесть лет с Горбачовым: По дневниковым записям. – М., 1993; Яковлев А. Н. Омут памяти. – М., 2001. . Надзвичайно цікаву інформацію про хід горбачовської модернізації та неординарні оцінки трансформаційних явищ та подій містить мемуарна робота колишнього американського посла в СРСР Джека Ф. Метлока [6] Джек Ф. Метлок. Смерть империи. Взгляд американского посла на распад Советского Союза. – М., 2003. .

Усі вищезгадані джерела цінні тим, що в них, по-перше, віддзеркалювалися загальносоюзні тенденції розвитку суспільно-політичних процесів, без знання яких важко зрозуміти специфіку історичного розвитку України у цей період; по-друге, висвітлювались прийняття та реалізація кардинальних, загальнодержавних рішень, які безпосередньо торкалися інтересів українського народу; по-третє, в них неодноразово подавався значний фактичний матеріал та описувалися сюжети, пов’язані з суспільно-політичними процесами в нашій республіці.

Разом із тим, оскільки Україна не була основним полем діяльності більшості з названих мемуаристів та публіцистів і знаходилась у їхньому полі зору не постійно, а ситуативно, згадані твори лише частково можуть збагатити наші знання про специфіку розгортання розвитку суспільно-політичних подій в Україні у контексті суспільних процесів на теренах СРСР в серпні – грудні 1991 р. Втім, цю прогалину певною мірою заповнюють мемуари та публіцистика вітчизняних державних, партійних та громадських діячів. Мова йде про роботи Л. Кравчука, І. Плюща, Ю. Бадзьо, Б. Олійника, Л. Лук’яненка, В. Масола, Ю. Іоффе та ін. [7] Кравчук Л. М. Останні дні імперії… Перші роки надії. – К., 1994; Плющ І. С. Хто ми і куди йдемо: Доповіді, виступи, статті, інтерв’ю. – К.: Україна, 1993. Бадзьо Ю. Влада – опозиція – держава в Україні сьогодні: Думки проти течії – К., 1994; Лук’яненко Л. Незнищенність. – К., 2003; Масол В. А. Упущенный шанс: Небеспристрастные размышления экс-премьера Украины о том, что произошло в бывшем Советском Союзе. – К., 1993; Олійник Б. І. Два роки в Кремлі. – К., 1992; Иоффе Ю. Я. Один на один с системой: Воспоминания и размышления бывшего вице-премьер-министра Украины. – Луганск, 1995. . Особливостями цієї частини джерел є, по-перше, їхня видова неоднорідність та специфіка, амплітуда якої доволі широка: від класичних мемуарів до записів бесід з журналістами і пронизаних пристрасною публіцистикою статей та інтерв’ю; по-друге, ці роботи належать політичним противникам, що дозволяє подивитися на перебіг суспільно-політичних трансформацій в Україні з різних боків барикад.

Оцінюючи в цілому результативність колективного доробку дослідників та мемуаристів, які, починаючи з 1991 р., висвітлювали та вивчали ті чи інші аспекти проблеми суспільно-політичних трансформацій в Україні фінішного етапу доби перебудови, слід констатувати цілу низку позитивних тенденцій і зрушень. До здобутків вивчення цього складного комплексу питань слід віднести:

q вихід дослідників, завдяки певному доступу до архівного матеріалу, не лише на новий рівень джерельного забезпечення історичних та політологічних студій, а й на якісно вищий рівень осмислення суспільних процесів та аргументації гіпотез та висновків;

q розширення спектру пошуку, висвітлення низки питань, які раніше не перебували у полі зору науковців;

q утвердження плюралізму думок, аргументування різнобічних і політично-різновекторних поглядів щодо модернізаційних процесів доби перебудови;

q розкриття окремих аспектів специфіки протікання суспільно-політичних трансформацій у нашій республіці;