Олександр Бойко - 30 років незалежності України. Том 2. Від 18 серпня 1991 р. до 31 грудня 1991 року

За цих обставин ретельне вивчення механізму, специфіки та наслідків трансформаційних процесів, на фінішному етапі доби перебудови (серпень – грудень 1991 р.) та ролі і місця в них України набуває особливої актуальності й неабиякої ваги та значення.

Дослідження Ю. Алексєєва, В. Андрущенка, В. Барана, С. Веретеннікова, А. Деркача, А. Єрмолаєва, В. Кременя, С. Кульчицького, В. Литвина, М. Михальченка, А. Слюсаренка, Д. Табачника, В. Ткаченка, Ф. Турченка, В. Чемериса та інших стали першими у вітчизняній історіографії спробами різноаспектно висвітлити та осмислити цей важливий, але недостатньо вивчений період в історії нашої держави [2] Алексєєв Ю. М., Кульчицький С. В., Слюсаренко А. Г. Україна на зламі історичних епох (Державотворчий процес 1985–1999 рр.). – К., 2000; Баран В. Україна: новітня історія (1945–1991 рр.). – Львів, 2003; Кремень В. Г., Табачник Д. В., Ткаченко В. М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). – К., 1996; Турченко Ф. Г. ГКЧП і проголошення незалежності України: погляд із Запоріжжя. – Запоріжжя: Просвіта, 2011; Михальченко Н. И., Андрущенко В. П. Беловежье. Л. Кравчук. Украина 1991–1995. – К., 1996; Литвин В. Політична арена України: Дійові особи та виконавці. – К., 1994; Литвин В. М. Украина: политика, политики, власть. – К., 1997; Деркач А., Веретенников С., Ермолаев А. Бесконечно длящееся настоящее: Украина: четыре года пути. – К., 1995; Чемерис В. Президент. – К., 1994. .

Окремі сюжети порушеної проблеми стали об’єктом певної уваги західних дослідників – Т. Кузьо, Е. Уілсона, Е. Уолкера, С. Плохія, Д. Боффа, Д. Хоскінга, Н. Верта, М. Маля, В. Марченяка, А. Жуковського [3] Kuzio Т., Wilson A. Ukraine: perestroika to independence / Foreword by N. Stone. – Edmonton; Toronto, 1994; Walker E. W. Dissolution Sovereignty and tne Break-up of tne Soviet Union. Lanham – Boulder – New – Yjrk – Oxford, 2003; Плохій С. Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу / Сергій Плохій; пер. з англ. Я. Лебеденка, А. Сагана. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019; Боффа Д. От СССР к России. История неоконченого кризиса. 1964–1994. – М., 1996.; Верт Н. История советского государства. 1900–1991. – М., 1992.; Хоскинг Д. История Советского Союза. – Смоленск, 2000; Marciniak W. Rozgrabione imperium. Upadek Zwiazku Radzieckiego i powstanie federacji rosyjskiej – Krakow, 2001; Joukowsky, Arkady. Histoure de l’Ukraine / Préf. D’A.Besançon. – 2.ed. – P.: Aux ed. Du Dauphin, 1993; Маля М. Радянська трагедія: історія соціалізму в Росії 1917–1991. – К., 2000. . Проблема модернізації суспільства та специфіка її реалізації у Радянському Союзі на фінішному відрізку перебудови знаходилась і знаходиться в центрі уваги російських політологів та істориків; варто виділити праці В. Андріянова, О. Барсенкова, Ф. Бурлацького, В. Мау, А. Міграняна, Р. Піхої, В. Согріна, З. Станкевича, І. Стародубовської, І. Фроянова А. Черняка та ін. [4] Барсенков А. С. Введение в современную российскую историю 1985–1991 гг. – М., 2002; Бурлацкий Ф. М. Русские государи. Эпоха реформации. Никита Смелый. Михаил Блаженный. Борис Крутой. – М., 1996; Стародубовская И. В., Мау В. А. Великие революции от Кромвеля до Путина. – М., 2004; Мигранян А. Россия в поисках идентичности (1985–1995). – М., 1997; Пихоя Р. Г. Советский Союз: история власти. 1945–1991. – Новосибирск, 2000; Согрин В. В. Политическая история современной России. 1985–1994: от Горбачова до Ельцина. – М., 1994; Станкевич З. А. История крушения СССР: Политико-правовые аспекты. – М., 2001; Фроянов И. Г. Погружение в бездну. – М., 2001; Андриянов В. И., Черняк А. В. Одинокий царь в Кремле. Борис Ельцин и его команды. Книга первая. – М., 1999. .

Втім, слід підкреслити, що головна увага у більшості згаданих праць як вітчизняних, так і закордонних фахівців, як правило, приділялась двом ключовим подіям, що визначили межі цього доленосного етапу – серпневому путчу та грудневому створенню СНД. У результаті значна частина подієвого ряду серпня – грудня 1991 р. фактично випала з поля зору дослідників, що не дало можливості ґрунтовно проаналізувати причинно-наслідкові зв’язки різновекторних процесів суспільно-політичного розвитку СРСР і чітко визначити в них місце і роль України.

Певною мірою цю прогалину дозволяють заповнити мемуари та публіцистичні твори державних, партійних і громадських діячів. Для дослідника ця група джерел цінна тим, що яскраво передає і відбиває не лише загальну атмосферу в країні тієї доби, а й розкриває приховані пружини закулісної боротьби, більш широкий ніж відомо загалу, спектр обставин та причин прийняття тих чи інших кардинальних рішень, що були доленосними для СРСР в цілому та для України зокрема.

Специфічною рисою мемуарної літератури, присвяченої цьому періоду є те, що значна її частина має не лише інформативний, а й дослідницький характер. Це знаходить свій вияв у тому, що, як правило, в цих творах не просто подається виклад та опис хронології подій, а аналізуються причинно-наслідкові зв’язки фактів та явищ, характеризуються особливості та специфіка динаміки як суспільних процесів, так і діяльності окремих політичних персонажів. Разом із тим, не слід забувати й про по суті класичні вади мемуаристики (суб’єктивізм, тенденційний добір та інтерпретація матеріалу, свідоме замовчування окремих сюжетів, значний вплив темпераменту та емоційного стану автора мемуарів на зміст та характер викладу, пряме та приховане виправдання ним власних дій, заповнення вимислом прогалин у пам’яті тощо), які певною мірою представлені в цих джерелах.