Олександр Бойко - 30 років незалежності України. Том 2. Від 18 серпня 1991 р. до 31 грудня 1991 року

О. Лебедь. Поштова марка ПМР

Свою роль у такому розвиткові подій відіграв своєрідний «армійський синдром», суть якого полягала у небажанні армії та її керівництва після кривавих подій у Тбілісі, Баку та Вільнюсі, брати участь у силових діях проти мирного населення. Під тиском обставин і присяги військовослужбовці погодилися виконувати роль своєрідного важеля психологічного тиску у серпневих подіях, проте реально застосовувати зброю і проливати кров не мали бажання. Після того як в ніч з 20 на 21 серпня у тунелі на перетині Садового кільця і Калінінського проспекту під час спроби збудженого натовпу зупинити колону бойових машин загинуло троє молодих людей (Д. Комар, В. Усов, І. Кричевський), колегія Міністерства оборони СРСР прийняла рішення про виведення військ з Москви, скасування підвищеної бойової готовності, рекомендувала міністру оборони терміново вийти зі складу ДКНС. Фактично це означало остаточний провал заколоту.

21 серпня до Форосу майже одночасно прибули дві делегації – ДКНС (Д. Язов, В. Крючков, О. Бакланов, А. Лук’янов та ін). і російського керівництва на чолі з О. Руцьким та І. Силаєвим. М. Горбачов відмовився зустрічатися з путчистами, яких невдовзі було заарештовано, і повернувся до Москви.

Серпневі події 1991 р. викликали серйознi змiни у державному i суспiльному життi країни, надзвичайно посиливши центробiжнi тенденцiї в СРСР. Точний і лаконічний діагноз суті і наслідків путчу поставив народний депутат СРСР Г. Бурбуліс: «Після ГКЧП ми втратили будь-які шанси договірного процесу. ГКЧП – політичний «Чорнобиль» радянської тоталітарної системи» [61] Формула распада: 25 лет назад советские граждане на референдуме решали судьбу СССР. – https://tass.ru/spec/ussr-referendum . У цьому контексті закономірно, що до кінця жовтня 1991 р. офіційно проголосили про свою незалежність ще 9 радянських республік. Цей процес став не лише одним з переконливих свідчень фактичного краху перебудови в СРСР, а й важливим фактором наступної остаточної дезінтеграції Радянського Союзу.

Окремої уваги та аналізу заслуговують серпневі події 1991 р. в Україні.

Картину початкового етапу протистояння в умовах путчу дають спогади Л. Кравчука, В. Варенникова та Б. Шарикова [62] Інтерв’ю з Леонідом Кравчуком, Розпад Радянського Союзу. Усна історія незалежної України 1988–1991, касета 4. – https://oralhistory.org.ua/interview-ua/510/; Інтерв’ю з Валентином Варенниковим Розпад Радянського Союзу. Усна історія незалежної України 1988–1991, касета 1. – https://oralhistory.org.ua/interview-ua/401/; Рахманін С. Борис Шариков: «Те, що ГКЧП провалиться, я відчув, коли побачив прес-конференцію членів комітету» // Дзеркало тижня. – 2001. – 18–22 серпня. – № 31 (355) [Електронний ресурс]: https://zn.ua/politcs_archive/boris_sharikov_to,_chto_gkchp_provalitsya,_ya_pochuvstvoval,_kogda_uvidel_press-konferentsiyu_chleno.html :

Г. Бурбуліс: ГКЧП – політичний «Чорнобиль» радянської тоталітарної системи».

19 серпня о шостій годині ранку Л. Кравчуку зателефонував С. Гуренко:

– А знаєш, що в Москвi переворот?… У Києві знаходиться представник ГКЧП, генерал В. Варенников, i вiн хоче з нами зустрiться.

Далі у розмові з Л. Кравчуком С. Гуренко спробував одразу продемонструвати новий розклад сил і запропонував зустрітися з В. Варенниковим у приміщенні ЦК КПУ. Як досвідчений політик, Леонід Макарович одразу все зрозумів, і вирішив уже на цьому етапі зайняти певну позицію: «Станiслав Iванович, справа в тому, що держава уособлюється Верховною Радою, а я голова Верховної Ради. Якщо В. Варенников хоче зустрiтися, то зустрiнемся в моєму кабiнетi у Верховнiй Радi».

Коли Л. Кравчук був уже в дорозі йому зателефонував Б. Єльцин: «Леонид Макарович, вот я все время звоню к Горбачову – меня не соединяют. Может вы позвоните, может вас соединят? Вы ж на Украине, Крым в общем». Прибувши до Верховної Ради Леонід Макарович спробував дозвонитися у Форос. І отримав відповідь делiкатним жiночим голосом: «Михайла Сергiйовича немає, вiн просив його не турбувати». Тоді Л. Кравчук зв’язався з Б. Єльциним: «Борис Миколайович, така ситуація, і мене, не з’єднують», на що Борис Миколайович відповів: «Ну, все ясно».

Невдовзі до кабінета Голови Верховної Ради зайшли В. Варенников, представники воєнного керівництва – командуючий Київським вiйськовим округом В. Чечеватов, заступник командувача Київського військового округу генерал-лейтенант Б. Шариков, та партійного – перший секретар ЦК КПУ С. Гуренко i перший заступник Голови Ради Міністрів УРСР К. Масик.