Олександр Бойко - 30 років незалежності України. Том 2. Від 18 серпня 1991 р. до 31 грудня 1991 року

По-друге, організовано оборону Білого дому. На заклик Б. Єльцина відгукнулося, за різними джерелами, від 4 до 90 тис. добровольців, які протягом усього терміну протистояння утворювали так зване «живе кільце» захисників, що було потужним стримуючим фактором для ДКНС. Білий дім захищали 6 застав та 16 барикад, у приміщенні знаходилося 1500 ополченців, 300 озброєних професіоналів, 300 «афганців» [57] Барсенков А. С., Вдовин А. И. История России. 1938–2002. – М., 2003. – С. 384. .

По-трете, одразу ж після утворення ДКНС керівництво РРФСР прийняло рішення про створення ешелонованої структури опору. З метою створення опорної бази у Свердловську для боротьби із заколотниками, туди терміново виїхав О. Лобов, призначений головою резервного уряду, міністр закордонних справ А. Козирев вилетів до Парижу для організації міжнародної підтримки Росії.

По-четверте, Б. Єльцин, з одного боку, намагаючись максимально послабити вплив кремлівських змовників, з іншого – користуючись моментом і діючи на перспективу, прийняв низку указів, що максимально концентрували владу у його руках. Указ Президента Росії № 61 підпорядковував усі органи виконавчої влади Союзу РСР «обраному народом президенту РРФСР», а Указ № 64 оголошував Б. Єльцина командуючим збройними силами СРСР на території Росії. Реагуючи на активну протидію керівництва Росії, виконуючий обов’язки Президента СРСР Г. Янаєв кваліфікував укази Президента РРФСР як такі, що не відповідають Конституції СРСР і на цій підставі не мають юридичної сили.

Б. Єльцин, намагаючись максимально послабити вплив кремлівських змовників, користуючись моментом і діючи на перспективу, прийняв низку указів, що максимально концентрували владу у його руках.

Активні дії керівництва РРФСР, направлені проти ДКНС, різко контрастували з реакцією лідерів решти союзних республік. Н. Назарбаєв, Л. Кравчук, О. Акаєв та інші у своїх публічних виступах зробили ставку на тактику вичікування, не засудивши ні саму появу ДКНС, ні запровадження надзвичайного стану. В основі такої позиції значною мірою лежало бажання дистанціюватися на деякий час від московських подій і, зберігши суверенітет, вступити в діалог з ДКНС в якості рівноправного партнера. Разом із тим, частина лідерів досить крупних регіонів – Татарстану, Краснодарського краю, Ростовської, Самарської та Ліпецької областей відкрито підтримали заколотників.

Досить пасивною у ставленні до ДКНС була і позиція громадськості СРСР. На заклик Б. Єльцина розпочати загальний політичний страйк у Москві не відгукнулося жодне (!) підприємство, російське керівництво підтримали лише шахтарі – у Кузбасі застрайкували 16 шахт та розрізів зі 101. Низка мітингів та демонстрацій пройшла у республіках. Втім, у цілому реакція населення на дії ДКНС була досить пасивною: за даними КДБ у страйках та мітингах в цілому по країні взяло участь не більш як 150–160 тис. осіб [58] Крючков В. А. На краю пропасти. – М., 2003. – С. 197; Барсенков А. С. Введение в современную российскую историю 1985–1991 гг. – М., 2002. – С. 221. .

За цих обставин (вагання та непевність змовників, відсутність у їхніх лавах чіткого лідера, вичікувальна позиція більшої частини республіканських керівників, організаційна слабкість демократичних сил в регіонах, пасивність основної частини населення) вирішальну роль відігравали вміння рішуче діяти, концентрувати сили на вузлових напрямах, грати на слабких сторонах супротивника. Саме ці принципи і поклав в основу своїх дій Б. Єльцин.

20 серпня у другій половині дня у Генеральному штабі обговорювалося питання про штурм Білого дому. Після проведеної напередодні рекогносцировки генерали – заступник командувача ВДВ О. Лебедь, командир «Альфи» В. Карпухін, заступник командувача Московським військовим округом А. Головньов доповіли, що з воєнної точки зору оволодіти цим об’єктом нескладно, однак будь-які силові дії на підступах призведуть до масштабного кровопролиття. Не зважаючи на це, О. Лебедю було віддано наказ готувати комплекс заходів, направлених на блокування приміщення Верховної Ради Росії. Загальний план штурму Білого дому отримав назву Операція «Гром». Початок штурму було призначено на 3 години ночі 21 серпня [59] Пихоя Р. Г. Советский Союз: история власти. 1945–1991. – Новосибирск. – С. 596. . Вночі стало відомо, що «Альфа» від участі у операції відмовляється, Дзержинська і Тульська дивізії не прибули на місце дислокації, а бригада спецназу «Теплий Стан» «взагалі кудись зникла» [60] Барсенков А. С. Введение в современную российскую историю 1985–1991 гг. – М., 2002. – С. 226. .