Ігор Коляда - Iван Богун

Серед предків І. Богуна історики називають Данила Федоровича, відомого ватажка українських козаків на службі у короля Яна Собеського.

Батько Івана – Федор (Теодор) Богун, за припущенням істориків, – православний шляхтич гербу «Ястржембец» (назву гербу дав яструб, зображений в нашоломнику): на блакитному полі золота підкова з золотим Кавалерським хрестом.

Федір Богун орендував містечко Бубнов (в воєводстві Київському, під Каневом, недалеко від Черкас) і вів вельми незалежне для православного шляхтича життя, часом роблячи «наїзди» на сусідів-поляків. Одним з таких сусідів-суперників був Олександр Олекшіч, з сином якого Павлом згодом листувався Іван Богун.

Ми не маємо достовірних відомостей про дату народження І. Богуна. Історики припускають, що він народився близько 1608 р. і на момент Хмельниччини йому було приблизно 40 років.

І. Богун, за припущеннями, був вище середнього зросту, міцний у плечах, волосся темно-русяве, очі світлі.

Як представник родової української шляхти Іван Богун мав здобути досить високу освіту. Він, можливо, навчався в одній із братських шкіл або в польському колегіумі, а можливо й у Києво-Могилянському колегіумі. Прекрасний почерк Богуна-Федоровича, як відмічають дослідники, який відповідає всім достоїнств українського бароко, не залишає сумнівів в його освіченості.

Припускають, що Іван Богун міг володіти шістьма іноземними мовами. Він не лише розмовляв, а й писав і читав. Згодом у нього були дружні стосунки з унікального таланту людиною, генеральним писарем Івана Виговського Юрком Немиричем, який закінчив чотири університети в Європі, дружив з королем Франції та Швеції, а німецькі герцоги вважали за честь приймати його.

Ще за однією версією, письменника Олекандра Дмитрука, зовсім юним Івана відправили на навчання до Німеччини, де він здобув фах інженера-фортифікатора. Дмитрук пише: «…Ще підлітком юного Івана, рятуючи від сваволі магнатів Калиновських, відвозять у Берлін, де він не просто перебуває, а навчається. Закінчивши університет, здобуває фах інженера-фортифікатора. Це єдиний випадок в історії, коли український старшина мав такий рівень підготовки». Згодом наука стала в нагоді: оборони, які він організовував, ніхто не здолав. Факт навчання в Берліні, за припущенням О. Дмитрука, підтверджено згадкою австрійського дипломата, який був присутній на змаганнях із фехтування і відзначив особливу вправність та перемогу студента Богуна.

У роки Хмельниччини І. Богун виявить себе ще і майстром зимових боїв. Тому поляки називатимуть його «хитрим зимовим лисом». Ще задовго до поширення цієї практики, він здогадався на зиму кувати коней іншими підковами – з шипами…

Про його молодість також нічого невідомо. Мабуть, як і інші сини шляхти, з молодих літ вправлявся у військовій справі, бо часи були складними. І тільки шляхтич, вправний воїн, міг розраховувати на кар’єрний та життєвий успіх. Так, за однією з версій, Богун міг одночасно орудувати двома шаблями, що дуже і дуже складно робити, особливо сидячи на коні. Якщо це так, то він умів лише за допомогою ніг керувати конем.

Деякі історики-краєзнавці наводять повідомлення про те, що в І. Богуна була задовга шабля. Що це означає? Шабля підбиралася кожним козаком індивідуально. Її лезо мало бути від кінчика пальців до плеча. Якщо в Богуна шабля довша, ніж в інших, то значить, рука теж була довша.

І. Богун, як вважає Т. Таїрова-Яковлєва, був серед козаків, які з Я. Іскрою-Остряниним (Остряницею) після козацького повстання, у 1638 р. відступили в майбутню Слобідську Україну та заснували з дозволу московського царя містечко Чугуїв. У 1641 р. козаки збунтувалися, вбили Я. Іскру-Острянина та розійшлися.

Тривожні роки «золотого спокою польської шляхти» (1638–1647 роки) Богун провів в Дикому полі на Сіверському Дінці, отримуючи чудову школу «загоничів», як називали на жаргоні того часу отаманів, які воювали з татарами. «Загоничі», або «вожді полови», так само не визнавали ні польського короля, ні московського царя. Тікаючи від переслідувань поляків-католиків, запорозькі «злодійські черкаси» (так їх називали московити) проникали на Сіверський Донець в пошуках здобичі і розваг.

Розсварившись з московськими урядовцями в 1641 році, частина козаків полишила район Чугуєва і пішла звідти, перетворившись у вольницю, яка нікому не підкоряється.

Саме цим роком датуються перші достовірні згадки про І. Богуна, які Б. Флоря пов’язав з «Азовським сидінням», коли запорозькі та донські козаки упродовж 1637–1642 р. обороняли фортецю Азов від військ Османської імперії. Саме тоді султан Османської імперії Ібрагім І послав під це місто близько 240 тис. чол. війська та 200 бойових кораблів. Козаки відбили 24 атаки і примусили ворога з великими втратами (до 79 тис. чол.) відступити. Одним із загонів, на думку Б. Флорі, що протистояв кримським татарам на Боровському перевозі через Сіверський Донець, керував «отаман Іванець», тобто Богун. Останній діяв там і в наступному, 1642 році. Далі наводяться унікальні свідчення сучасників-«черкашен» Степана (Стеньки), який служив у прикордонному місті Валуйках, та Тимофія Остаф’єва, котрий перебував на російській військовій службі. За їхніми даними, Іван Богун на початку 1640-х років служив польському королю й отримував звичайну для реєстровця платню. 20 травня 1643 року джерела зафіксували військову сутичку між російським загоном на чолі з В. Струковим, направленим з Воронежа на Дон, та кримськими татарами, і кінними «черкесами» в кількості 200 чол. зі «старійшиною» Іваном Богуном та Федьком у районі Козацького перевозу. Після того запорожці перейшли Сіверський Донець, побували на р. Міус, звідти відправились у «Литву».