Костянтин Когтянц - Монети для патріарха

Ільченко насторожився. Потилицею відчув, що ця смерть якось із його завданням пов’язана.

Дійсно, питання, чи помер Давид Корбю, [9] Історична особа. Помер у Києві, похований у Києво-Печерській лаврі. Інформація про його діяльність також відповідає дійсності. він же (за українськими документами) Іван Давид, багаторічний зв’язковий між спецслужбами Гетьманату та Волоського князівства, своєю смертю, чи йому допомогли померти, залишилося відкритим, хоча його оглядали гетьманські лікарі (німець та італієць), ще один італієць, що аж надто добре розумівся на отрутах — і тому мусив утікати із Сицилії аж в Україну, та, потай від усіх, ворожбити.

Оглядали — і нічого не вгледіли. І на аква тофану схоже, і на з’їдення [10] З’їдення — вбивство за допомогою магії. — та в тому-то й річ: і схоже, і ні.

Тому довелося деякі плани терміново змінювати, а це призвело до змін і в тому плані, який через кілька століть назвали б «операцією прикриття».

— Їдеш як гонець Його Ясновельможності, проїзна грамота в саквах. Начебто повідомити про смерть пана Корбю. Є й подальша проїзна — від князя-господаря Костянтина — начебто пан Корбю — небіж архімандрита, тож князь послав тебе повідомити. Грамота справжня, але, щоб ніхто не питав, звідкіля вона взялася, заїдеш до Букурешта. І про всяк випадок — ще одна, від Дубоссарської {8} 8 Дубоссари — столиця Ханської України — невеликого васального від Кримського ханства державного утворення, яке включало два міста — Ягорлик та Дубоссари і кільканадцять сіл. … — він трохи запнувся, — …старшини.

Мусій Пройдисвіт не знав слова «авантюра», але відчував саме це. Начебто все продумано, але… Але… Але…

Та наказ є наказ.

— Значит, поехал гонец в Мунтянию, и сам гетман с ним говорил, а в полку говорят, што он арестован?

Аркадій Борисов, який носив скромне звання порутчика [11] У XVIII столітті писали саме порутчик, а не поручик. Преображенського полку, — проте не слід забувати, що сам цар був у цьому полку спочатку урядником, а згодом капітаном бомбардирської роти, — замислився. Листування з господарем Костянтином гетьманові дозволено. Але навіщо тоді отака складність?

Борисов знав, що доля Гетьманату, в принципі, вирішена. Його знищать, як знищили Касимівське царство — він народився й виріс біля колишнього касимівського кордону і добре пам’ятав, як у татар був свій уділ. Ну й де він? Те ж саме і з цими хохлами буде. Але коли і як?

Крім усього іншого, позбавити — без вагомих доказів — володінь людину, яку в Європі називають гран дуксом, [12] Великим герцогом. — не дуже зручно.

І ось така нагода.

Якщо перехопити цього таємного посланця, випатрати його, змусити дати свідчення, навіть кілька різних свідчень, а потім передати їх Даниловичу, [13] Тобто Меншикову. який сам зазіхає на гетьманську посаду, сподіваючись, що в такому разі після знищення козацтва Малоросію залишать йому, то Данилович оцінить.

Так! Але треба подбати, аби про такий рапт (Борисов учився у Франції, тому й подумав — рапт, викрадення) ніхто не знав.

А! У складі нерегулярних військ, які привів сюди царевич Олексій, є калмицькі загони. А серед калмиків багато ногайців. Десь із півстоліття тому ногайці повстали проти кримського хана і частина їх перейшла на бік калмиків.

Хоча касимівська та ногайська говірки відрізнялися, порозумітися все ж було можливо.

Він відбере таких, хто жодного слова не знає російською, отже, випадково не прохопляться. Ну й Роба треба взяти з собою, ясна річ, як же без Роба…

— Приметы у сего Мусия есть какие, штоп легко в память?

— Ну високий він, волосся русяве, руки довгі, очі… забув я! — Борисов мало не сплюнув, і Юда зачастив: — Замість коня в нього… ну як його…

— Мул, што ли?

— Ось-ось. Мул. І не шабля в нього, а палаш, як у старшин драгун ваших…

— Я тебе покажу «ваших»! Голоса испущаешь? [14] «И никто 6 голосов таких не испущал, что малороссийский край гетманского регименту (тобто має автономний статус. — Авт.) у а отзывались бы везде единогласно — их царского пресветлого величества самодержавной державы гетман и старшина народ малороссийский обще с великороссийским народом». — Коломацькі статті. Его пресветлого царского величества га-аспада драгунския офицеры!

Борисов повернувся до дверей:

— Васька! Покличь ко мне с калмыков старших которого!

Приймаючи таке рішення, Борисов не знав, що він сам схопив принаду і, більше того, підштовхнув камінь, який викличе цілу лавину.