Станіслав Тельнюк - Грає синє море

Їй тут же згадався Тодорчик, сльози застелили очі.

Але я ся діжду жалю великого,

Шкода, боже, буде колисання мого…

Коли вона змовкла, Ях'я стояв у кутку, обличчя його було охмарене; він подивився на Устю і сказав:

— Не треба, не треба таких пісень! Від них плакати хочеться! А чоловікам плакати не годиться.

Устя ствердно кивнула головою, не в силі мовити й слова.

— Я не люблю, коли плачуть, — вів далі Ях'я. — Чого ж ти плачеш? Чому в тебе такі сльози і такі великі очі? Чому?..

…Відтоді Устя стала часто бувати в покої Ях'ї. Думала про Тодорчика, як ішла до султанчука. Вона не тільки розповідала йому казки. Хлопця цікавило все: і як живуть люди на далекій та загадковій Україні, і чому в них не така віра, як у турків, і чому в них немає рабства…

— Усте, — попросив він якось, — розкажи мені не казку, а розкажи правду про ваших богатирів.

Й Устя розказувала все, що знала, — і про Марусю Богуславку, і про Байду, який, попавши до лап турків, волів краще вмерти, ніж зрадити свій народ, свою мову і віру.

— І от висить він на гаку — і дав йому джура лук — і він стрелив. Однією стрілою султана, й султанову, й султанівну вбив… Такий був наш козак Байда!..

— Усте, він же гяур, твій Байда, він не міг бути таким хоробрим… І наших султанів ще ніхто не вбивав і не посміє вбити. Султан — це священна людина.

— Кожна людина мусить бути священною, — одповіла Устя.

— Не кожна людина, а султан…

Він ще, мабуть, не знав того, про що недавно взнала Устя. Коли помирав турецький султан, його престол успадковував старший син. Решту синів задушували шовковими шнурками бостанджі — спеціальні глухонімі вбивці, які нікому не виказували своїх таємниць.

— Мама говорила, що мій батько — найясніший і наймудріший султан Амурат Третій — казав, що коли він помре, то султаном стану я. А мій нерідний брат Мухаммед не буде Мухаммедом Третім, бо він жорстокий, дурний і вдався в діда Селіма Места — любить пити вино. А я вина не люблю. Воно гидке… Правда ж, Усте, вино гидке?

— Правда, ефенді.

— Слухай — но, Усте, а чому, коли розповідаєш про своїх людей і героїв, то я їх люблю, а наших — османців — не люблю? Я ж теж османли, [25] Османли (османець) — так називали себе турки, мешканці Османської імперії. так?

— Бо ви, османли, багато горя завдали нам — і не тільки нам. От подумай. Я була б не тут, а в себе вдома, у селі Сугаках на Поділлі, я гралась би оце з моїм сином Тодорчиком, мій чоловік Никодим працював би в полі, а його батько Тодор малював би… А так що вийшло? Приїхали ваші акин — джі з однооким ватажком, кого повбивали, кого в неволю забрали… А хіба це добре?

— Добре! Так би я ніколи не знав тебе, а тепер знаю, — засміявся Ях'я.

— Ти ще малий, — похитала головою Устя. — Тобі смішно, а мені згадати страшно…

— Я знаю цього ватажка. Це Назим—паша, його звуть у нас — «Пазим Тек — гьозлю» — Пазим одноокий. Дуже хоробрий вояк. Він якраз не з турків, а з гяурів…

— Мій земляк, знаю….

— Чуєш, Усте, коли я виросту, я тебе одпущу на Вкраїну, бо тобі наша земля не подобається… А Назимові Тек—гьозлю скажу, щоб ніколи він на ваше село не нападав і щоб на Вкраїну теж не нападав.

— Коли це буде?.. І ще не було таких султанів, які б не нападали на нас…

— Мій прадід Сулейман Кануні [26] Сулейман Законодавець (Кануні) — наймогутніший турецький султан, що правив у XVI сторіччі. Його дружина Роксолана (українка Настя Лісовська) мала на нього великий вплив. Військо Сулеймана, остерігаючись запорозьких козаків, які успішно відбивали напади, і справді в ті роки не робило значних наскоків на Україну. не нападав…

— Один — то крапля в морі… Так на інших нападав…

Темної ночі зі Стамбула прискакав гонець. Він промчав багато миль, загнав не одного коня, але не міг зупинитися, оскільки віз надзвичайної ваги новину для бейлер — бея Якуба — баші, а також і надзвичайної ваги наказ. Про його зміст ніхто, крім бейлер—бея, не смів знати.

Гонець скочив з коня і, хитаючись, пішов до брами бейлер — беєвого палацу. Сторожа схрестила перед ним списи. Гонець вийняв шматок пергаменту з великою печаткою, підвішеною на різноколірному мотузку, і показав варті. Списи негайно розійшлися. Вартові низько вклонилися й пропустили гінця у двір… У дворі він ще кілька разів показував той пергамент — і всюди його пропускали, низько вклоняючись.

Нарешті гонець з Баба — Алі [27] Висока Брама (араб.). Так називали канцелярію султана, а іноді також і всю імперію. зупинився перед покоєм Якуба — баші. Великі, тонкої різьбярської роботи двері безшумно відчинилися, і гінця було з уклонами запрошено до покою.