Станіслав Тельнюк - Грає синє море

— Це така фарба. З країни Чин. [10] Китаю (тур.) Я йому наколола ніжки і над бровою. Це вже нічим не змиєш.

Устя заридала і притисла малого до грудей. Тодорчика забрали від Усті наступного дня. Вона була в своєї господині, вислуховувала якісь довгі й нудні повчання. Й тут щось раптом шпигонуло в серце. Їй почувся за дверима дитячий плач. Прислухалася — тихо. Щось говорила Фітне, але Устя її не чула. Вона вслухалася в тишу за дверима.

Нарешті господиня відпустила її, вона кинулася до свого закутка, лапнула руками — і закричала страшним, нелюдським голосом, як тоді, коли побачила на землі відрубану Никодимову голову. Вона побігла довгими вузькими двірцевими коридорами, розкидаючи євнухів та вартових, але Тодорчика ніде не було.

Вона билася щосили головою й грудьми об замкнену браму, її схопили вартові, вона кусала їх за руки, а вони тягли її назад, вона волала, скільки було в неї сили, біснувалася, наче одержима чорною хворобою.

Нарешті її кинули до ніг Фітне—ханум. І тоді, роздираючи собі щоки нігтями, зриваючи навіки свій голос, Устя закричала:

— Убий мене, спали живою, не муч тільки! Йилан! [11] Змія (тур.) Чингиракли—йилан! [12] Гримуча змія (тур.) Алчак—ханим! [13] Нікчемна жінка (тур.)

— Камчи! [14] Нагайка (тур.) — вигукнула Фітне, і її незрівняні брови зламалися, мов хвиля біля Трапезонту при штормовому вітрі. — Камчи! Камчи! Камчи!

Били Устю тією камчею, та так, що шкіра репалась на ній, а вона дряпала руками землю й кричала: «Фітне — чингиракли—йилан!» Потім вона вже не відчувала болю, а тільки мов крізь сон чула, як на її тіло щось опускається — важке й нещадне…

Її відливали водою й знову сікли, аж поки не потомилися кати. Після того її кинули на стайню до волів…

Стара болгарка прокралася наступного дня в стайню, знайшла Устю, зашепотіла:

— Тримайся, майка. [15] Молода мати (болг.) Твій синок живий…

— Де він? — тільки й спромоглася спитати Устя.

— Та там же, в тому яничарському притулку.

Вірні люди казали. Ну, чого ти плачеш?

Устя мовчала. В неї страшенно боліли спина й плечі, посічені камчею, все тіло й душу рвав біль у розбухлих грудях…

— Усте, слухай, — продовжувала болгарка. — Є тут харем—агаси [16] Євнух (тур.) Махмуд. Болгарин. Мій земляк. Він служить у ханим—ефенді [17] Вельми значна жінка (тур.) Єлени…

Устя мовчала. Їй було все одно.

— Я розповіла Махмудові про твоє горе. Хоч він і харем—агаси, але в нього добре серце. Він сказав про тебе Єлені. І вона тебе купує для себе.

Устя заридала. Що вона — якась ганчірка, чи що? Купити, продати, забрати дитину, відшмагати нагайками! Будьте ви всі прокляті — геть усі, геть увесь ваш чорний світ!

— Єлена — гречанка, — вела своєї стара. Тут її шепіт перейшов просто на шелест, — дружина султана. Тільки зараз султан її не любить, от і відпустив її в Трапезонт з дитиною. Там таке гарне султаненятко бігає…

Устя аж заскреготіла зубами. Султаненятко! Виросте — буде такий же ішкенджеджі, [18] Мучитель (тур.) як і всі інші султани…

— Завтра прийдуть за тобою, заберуть, — шепотіла болгарка. — Будеш, як підлікуєшся, служницею в Єлени—ханим… Ти не плач. Там тобі буде краще. Єлена—ханим така ж рабиня, як і ти, і так же боїться за свою дитину, як і ти…

А майбутній ішкенджеджі був звичайнісінький чорноокий хлоп'як, як, скажімо, Устин брат Петро шість—сім років тому. В ньому нічого ще не було ні султанського, ні мучительського.

«Господи, твоя воля, — подумала Устя. — І з отакого маляти Ях'ї виросте колись султан Ях'я, одного тільки імені якого будуть боятися в усій Туреччині і поза нею. І матері на Україні лякатимуть своїх дітей: ану спи, а то прийдуть баба—яга і султан Ях'я, заберуть тебе в турецьку неволю, завезуть за сині моря й за високі гори та вкинуть тебе у чорну яму, щоб ти в ній пропав навіки…»

Султаненяті було нудно в цьому палаці, де за кожним його кроком пильнували дорослі, де ні з ким було йому погратися, повеселитися, попустувати. Якщо воно хотіло залізти на дерево, до нього несли драбину, але по драбині Ях'я лазити не хотів. Якщо хотілося вийти в місто, то з наказу бейлер — бея вилаштовувалися по обидва боки вулиці, де мав проходити Ях'я, сипахи [19] Рід турецького війська — важка кіннота.. і яничари — і горе було тому. хто з лихого умислу чи з недомислу потрапляв охоронцям до рук.

Султаненя було ще мале — якихось вісім чи, може, дев'ять років, а його вже вчили наймудріші вчителі. Він умів добре писати й читати по—арабсь—ки, знав перську мову, міг напам'ять цитувати великі уривки з Нізамі Гянджеві, Аміра Хосрова і Абдуррахмана Джамі. Вчили малого й математики, географії, історії, музики — і все це він вбирав у себе, мов спрагла земля вбирає дощ.