Жозеф Рони - По вогонь. Печерний лев

Вождь запалив багаття, вмостився біля нього і приготувався слухати сина. Душа шукача пригод поступово пробуджувалася в ньому. Розповідь про рудого звіра здивувала його, але він обурився, коли Ун сказав, що слони вищі й дужчі за мамонтів.

— Нема тварин, рівних зростом і силою мамонтам, з якими Нао уклав спілку в країні кзамів!

Він узнав з опису величезного хижака, що мешкав у базальтовій печері, і звернувся до Нама:

— Цей звір убиває тигра так само легко, як лев убивав антилопу!

Спілка з печерним левом несказанно втішила його. Він доброзичливо подивився на Зура:

— Ва завжди були наймудрішими з людей. Це вони знайшли вогонь у камені. Вони перевозилися через річки на плотах, вв’язаних з гілля і колод, і вміли знаходити струмки, що текли під землею!

Розповідь про битву з вогневиками схвилювала Нао до живого серця. Груди його високо здіймалися, очі блищали. Поклавши руку на Унове плече, Нао гукнув:

— У сина Тура серце й сила вождя!

Сидячи навколо багаття, уламри уважно слухали Унову розповідь, але обличчя їхні не виражали довіри. Воїни думали про те, що Нао свого часу приніс племені вогонь і врятував уламрів, які вмирали від холоду у вогкій печері. А син його, повернувшись з далеких мандрів, привів з собою лише дівчину-чужинку та свого миршавого супутника, котрого ніхто з уламрів не любив.

Куам, син Онагра, гукнув:

— Ун говорить, що землі, відкриті ним, куди гарячіші за наші. Уламри не можуть там жити! Коли плем’я кочувало Випаленою рівниною, воїни й жінки умирали, ніби трав’яні коники восени.

Глухий гомін схвалення прокотився лавами уламрів, і Ун збагнув, що вони люблять його ще менше, ніж колись.

І все ж наступного тижня син Тура відчував радість при думці про те, що він нарешті в колі родаків. Він ходив на лови разом в усіма уламрами і проводив час біля Джеї, з якою жінки його табору не розмовляли.

Але потроху Уна огорнула журба. Він усвідомлював, що звершений ним подвиг не менший, ніж подвиг Нао. Правда, він не вернув уламрам вогню, зате приніс звістку, що нові землі, просторі й повні невичерпних багатств, лежать по той бік гір. Він почував себе на цілу голову вище за інших хлопців, знав, що такий самий сильний, як сам Нао. Але уламрів не захоплювала його сила. Вони воліли за краще Куама, чия довбня й ратище не змогли б змагатися з києм і списом сина Тура. Куам мав стати вождем, коли син Леопарда помре. Якщо це станеться, Унові доведеться в усьому слухатися Куама. Новий вождь викличе проти нього, проти Джеї й Зура ворожнечу, яка ось-ось спалахне.

Ще раніше до походу Унові докоряли за його дружбу з ва. Тепер же він на додачу одружився з дівчиною, народженою в чужій країні, куди уламри не збиралися йти. Отже, він і сам став для племені чужим.

Особливо ненавиділи Уна жінки. Вони з лайкою відверталися від Джеї, коли та проходила мимо, а якщо їх було кілька, зустрічали злісним ремством появу чужинки. Навіть Унові сестри, дочки Гамли, цуралися її.

Особливо своє приниження Ун відчував увечері, коли вони усамітнювалися з юною вовчицею і ва. Він ледве стримував себе, щоб не спалахнути страшним гнівом.

Через кілька днів горда Унова душа обурилася. Він не шукав більше близькості з своїми родаками і вперто усамітнювався разом з Джеєю та Зуром. На ловах вони і також трималися осторонь від інших мисливців, якщо тільки прямий наказ Нао не змушував його діяти заодно з усіма. Він знову пропадав цілі дні в печерах, блукав берегами підземної річки і часто, скоряючись несвідомому бажанню, опинявся раптом перед розколиною, що вела в країну, так палко ним люблену.

Якось уранці Ун заходився шукати слід леопарда. Леопарди подостатком водилися в навколишніх лісах. Великого зросту, проворні і сміливі, вони нападали на оленів, сайгаків, онагрів і навіть на молодих бізонів. Нао не полював на леопардів, забобонно вважаючи себе в якомусь містичному спорідненні з цими гарними хижаками. Решта воїнів побоювалася їх, і мало хто з мисливців наважувався вступати в двобій з леопардом.

Ун довго блукав пущею, але ніде не знайшов слідів леопарда. Нарешті біля маленького струмка, що весело котив свої води по кам’янистому ложі, він наткнувся на свіжий слід.

Ун сховався серед папороті і завмер. У верхів’ї струмка під зеленим склепінням дерев виднілася невисока скеля, біля обніжжя якої зірке мисливцеве око розрізнило невелику заглибину, схожу на печеру. Якийсь звір дрімав спокійно біля входу, поклавши голову на простягнені лапи. Хоч до нього було далеко і під деревами панували сутінки, Ун одразу впізнав леопарда. Понад тисячу ліктів відокремлювало мисливця від звіра. Йому пощастило просунутися на цілих шістсот ліктів, перш ніж леопард прокинувся. Тільки коли Ун заглибився в зарості високої трави, кругла голова хижака повільно піднеслася і два жовто-зелених вогні спалахнули в сутіні лігва,