П.Кропив’янський Array - В лабіринтах абверу

Докладні свідчення на Нюрнберзькому процесі (а перед тим радянським слідчим органам) дав полковник Ервін Штольце, захоплений у полон військами Червоної Армії. Штольце був одним з найближчих підлеглих адмірала Канаріса, заступником начальника 2-го відділу абверу («абвер-2», як скорочено називали цей відділ у службовому листуванні), займався організацією саботажу, диверсій, терору на територіях інших держав. Навіть у середовищі людських покидьків з усіх смітників світу, що їх вербувальники фашистських таємних служб згрібали для тотального шпигунства, доручення «абверу-2» вважали найбільш брудною роботою. Та оунівці не гребували нічим.

Це неспростовно доводить і документ, опублікований радянським істориком В. Чередниченком у праці «Націоналізм проти нації». Йдеться про цілком таємну нараду у рейхслейтера Альфреда Розенберга – головного ідеолога й «філософа» нацистської партії. В той час, тобто в 1938 році, Розенберг відав «зовнішньополітичним бюро» партії, що було одним із центрів підривної діяльності фашизму в Східній Європі, головним штабом найрізноманітніших антирадянських та інших контрреволюційних організацій, які діяли в десятках країн світу. Відомство Розенберга перебувало в контакті з міністерством закордонних справ Німеччини та верховим командуванням вермахту.

В нараді у рейхслейтера взяли участь: заступник керівника зовнішньополітичного відділу фашистської партії А. Шікеданц, адмірал В. Канаріс, начальник «абверу-2» підполковник Е. Лахузен та його заступник, тоді майор, Е. Штольце.

Канаріс доповів про етапи довголітньої служби ОУН абверові. Розенберг погодився з тим, що таке співробітництво – корисне. Його треба ще більше розширити. І тому було б нерозумно користуватися послугами лише однієї емігрантської групи – організації Коновальця ( прим. Є. Коновалець стояв тоді на чолі ОУН ) і нехтувати іншими теж дружніми націонал-соціалізмові групами українських націоналістів.

Результатом цієї наради були, зокрема, дві зустрічі з Павлом Скоропадським та його сином Данилом. Першу провів Штольце, а другу сам Канаріс. Ішлося про розповсюдження і на абвер шпигунських послуг, які робить організація гетьманців іншим таємним службам Німеччини, зокрема гестапо і 3-му, так званому «інформаційному», відділу міністерства закордонних справ.

Після наради в Розенберга посилюються зв'язки з раніше завербованими ватажками українських буржуазних націоналістів, залучаються нові. Саме тут час повернутися до свідчень Ервіна Штольце. Як представник «абверу-2», тобто відділу «мокрих справ», ЙМн проводить з українськими націоналістами цілу серію нарад. Спочатку в австрійському місті Бадені, а потім в італійському Беладіно на березі озера Комо. На обох цих нарадах присутні головні тоді «провідники» ОУН: Коновалець, Ярий, Курманович та інші. Тут вони беруть на себе ще ширші зобов'язання по збиранню шпигунської інформації, організації диверсій, насамперед у Польщі, як тільки Німеччина на неї нападе.

Це вже стало традицією: провідник ОУН, а тим більше «головний», мав обов'язково бути платним агентом абверу. Вербування являло собою ніби акт своєрідної коронації, було підписанням присяги на вірність гітлерівському рейхові.

У 1938 році настав кінець Коновальцеві. До керівництва ОУН манівцями кар'єристської боротьби прийшов Андрій Мельник – син багатія з куркулів, колишній полковник так званої Української Галицької Армії (разом з петлюрівцями вона боролася проти Радянської влади на Україні), а потім управитель маєтків графа А. Шептицького. Навіть прихильники Мельника відзначали такі риси його характеру, як «неймовірна впертість, жорстокість і тваринна ненависть до політичних противників». А головним своїм ворогом Мельник вважав радянський лад. Він повсюдно рекламував себе «симпатиком» Гітлера та його політичних поглядів. Це цілком влаштовувало абвер. І не встиг новоявлений фюрер зробити перший самостійний крок, як з'явилися вербувальники абверу,

– Тільки-но Мельник очолив ОУН, – розповідає Штольце, – й переїхав з Польщі до Німеччини, адмірал Канаріс наказав начальникові «абверу-2» полковникові Лахузену через агента абверу Ярого, який виконував роль зв'язкового, зустрітися з Мельником і завербувати його. Оскільки Мельник мав перебувати на зв'язку особисто в мене, – пояснює Штольце, – я також був присутній при вербуванні. Воно пройшло дуже легко. Андрієві Мельнику було присвоєно агентурну кличку «Консул-1».