П.Кропив’янський Array - В лабіринтах абверу

Перебування у Фінляндії відкрило перед фон Шеллером широкі можливості для знайомства з іншими скандінавськими країнами. Звичайно, в розвідувальному плані. За участь у таємній війні проти Норвегії та Данії Гітлер нагороджує його «рицарським хрестом». У 1943 році «Щасливчик» виходить сухим з води в Швеції і з новим псевдо «Кваст» призначається начальником розвідшколи під Кенігсбергом: хай, мовляв, перепочине після трудів праведних, а заодно підучить початківців.

Капітан не від того, щоб забрати з собою сім'ю, та Канаріс не радить: самі рейхсміністри тримають свої родини в Берліні. Вивозити дружину і дітей з-під бомб – непатріотично…

І раптом смерть… Для неї фон Шеллер розвідував дороги в Радянський Союз та деякі інші країни Європи. Тепер, випадково, прийшла вона у його власний дім. На думку капітана, це вже було порушенням правил гри.

Набравшись на поминках сина, Герхард дає волю язикові. Весь свій батьківський гнів він обрушує на «цього жирного пацюка» – Герінга, який твердо обіцяв, що на німецьку землю не впаде жодна ворожа бомба.

Розмова точилась у тісному колі друзів, та все ж дійшла до вух СД. Не минуло й тижня, як капітана викликав начальник СД Кенігсберга. Допитував, соромив, лаявся, погрожував судом. «Кваст» перелякався. Особливо після другого допиту, коли слідчий прочитав йому тут же написаний короткий обвинувальний висновок, в якому кілька разів згадувалися слова «поразницькі настрої». Хоч і були в «Щасливчика» заслуги, йому загрожував концтабір, а може, й щось страшніше. Адже принципом фашистської юстиції став проголошений Гітлером принцип: «Карати на смерть кожного, на кого падає хоч тінь підозри».

Капітан став писати рапорт Канаркові. Він благав адмірала зважити на те, що лайку на адресу рейхсмаршала він виголосив у стані афекту, викликаного смертю сина, що насправді він так ніколи не думав і не думає, і просив заступитися за нього, замінити йому суд найтяжчим випробуванням у розвідці. Краще смерть, ніж ганьба.

Відповів через тиждень генерал Піккенброк: «Рейхс-фюрер Гіммлер на клопотання адмірала Канаріса погодився не доводити справу до суду. Продовжуйте виконання службових обов'язків».

До СД більше не викликали. Фон Шеллеру перестали снитися страхіття.

Зондерфюреру Доллу вбивство Астрова завдало куди меншого клопоту, ніж фон Шеллеру кілька необережних слів про Герінга. Командир «корпусу» власноручно підписав акт «про знищення зрадника при спробі втекти», наказав конвоїрам поставити під ним свої підписи – і людини наче й не існувало. Може, в інший час СД на клопотання Альбрехта і зацікавилося б подробицями того, як Астров потрапив у начальники розвідки карального з'єднання, але тепер було не до цього. Під натиском радянських військ розвалився «Міус-фронт», у міцність якого так вірили проводирі рейху, і півмільйонне угруповання німецьких військ мусило почати відступ з Донбасу. Цей відступ мав поєднуватися з розправою над героїчним робітничим класом Донеччини, який чинив опір гітлерівцям під час їх тимчасового панування. Ще 7 вересня 1943 року Гіммлер видав наказ про зруйнування Донецького басейну. В ньому говорилося: «Добитися, щоб при відході… не лишилося жодної людини, жодної голови худоби, жодного центнера зерна, жодної рейки, щоб не лишилися цілими жоден будинок, жодна шахта… Противник має застати справді тотально випалений, зруйнований край».

Горлорізи Долла, які мали взяти участь у здійсненні наказу рейхсфюрера СС та імперської безпеки, тільки того й чекали. Всюди, де проходив «корпус», за ним тягнувся кривавий слід, спалахували заграви пожеж, лишалися руїни. Таке варварство коїли і всі інші частини, що належали до групи армій Манштейна «Південь», а також есесівці, абверівці, підрозділи СД. Де вже тут було думати про вбивство якогось Астрова, який до того ж загинув від руки людини, що так старанно виконувала наказ Гіммлера і взагалі була поза підозрою. Та зондерфюрер все-таки побоювався: зменшиться напруження, і до з'ясування причин невдач корпусу в боротьбі з силами опору в Донбасі, а в зв'язку з цим до обставин смерті Астрова, можуть повернутися. Треба зробити або ж запропонувати таке, щоб про нього, Долла, знову заговорили в оточенні самого Гітлера. Для цього він припас хід козирем. Щоправда, хід був намічений ще тоді, коли армії фельдмаршала Манштейна намагалися деблокувати оточене в районі Сталінграда угруповання Паулюса. А тепер, коли радянські війська вже успішно подолали «Східний вал», на думку зондер-фюрера, його пропозиція мала виглядати ще вагомішою. Не довіряючи друкарці, Долл власноручно відстукав на машинці такий документ: