П.Кропив’янський Array - В лабіринтах абверу

У нечисленний за складом, але добре організований партизанський загін «Шаміль» пробрався під машкарою столяра, колишнього майстра виробничого навчання в школі ФЗУ. З різними кустарними виробами, ніби на базар, ходив він у розвідку. Насправді ж Ягор використовував ці виходи з табору для відвідування Долла. Поступово з інформацій «Шаміля» штаб «корпусу» дізнався про особовий склад загону, його озброєння, системи сторожової охорони, про командирів і рядових бійців.

Зрадник дуже обурювався, що карателі не використали його донесень для знищення дрібних партизанських груп, коли ті виходили в розвідку або виконували невеликі бойові завдання. Зондерфюрер у таких випадках заспокоював «Шаміля», пояснюючи повільність дій побоюванням навести партизанів на думку, що між ними є зрадник.

І хоча дорожив Долл своїм агентом, та не міркуванням про його безпеку керувався він, полишивши дрібні партизанські групи. Ні, він прагнув ефекту, яскравого підтвердження правильності запропонованої ним тактики, яку називав «мат у два ходи»: глибока агентурна розвідка і такий нищівний удар, після якого із загону партизанів не лишиться жодного.

Для цього чекав слушного моменту. Ягор доповів, що командира й комісара загону мають викликати на якусь нараду. Тож карателі готувалися напасти. Варту розраховували пройти, скориставiись паролями, які мав принести зрадник.

Астров мучився тим, що не мав змоги попередити партизанів про «Шаміля». З інформацій агента він знав: радіостанції в загоні немає. Лишалося одне – знищити зрадника. В правильності рішення він переконався, помітивши, що «Шаміль» стежить за іншими агентами і за ним самим. Одного разу навіть спіймав його на гарячому: відчинив вікно кабінету і почув: щось гупнуло, наче хтось із присьби скочив. Астров, не довго думаючи, кинувся нагінці. В кущах смородини наздогнав утікача і, застосувавши прийом, повалив на землю. Затриманий мовчав, тільки сопів. Невдовзі прибіг і «Азов», розмову з яким перебив підслухувач. Присвітили ліхтариком і побачили перед собою червоне, надуте, мов футбольний м'яч, обличчя «Шаміля».

– Не знаєш, де двері, що до вікна пхаєшея? – сердився Астров.

– Хотів попросити пляшку горілки, та не знав, чи зручно заходити. От і заглянув у вікно, – виправдовувався Ягор.

Іншим разом двоє вірних Павлові людей застукали конопатого біля дверей кабінету, коли він підслуховував.

– Утретє спіймаю -віддам тебе до рук уповноважених СД! Не повірю, що ти знову за горілкою приходив, – попередив Астров.

Розповів про обидві пригоди Доллові, але той удав, ніби не надає цьому значення:

– Ти ж знаєш, що він п'яниця, мабуть справді шнапсу захотілося. Дивись тільки, щоб він не напився в суботу, коли прийде з партизанського загону. В неділю має вести підрозділ Конокова до лісу. Беремо всю банду разом. Лишаємо засідку, щоб захопити в понеділок командира й комісара, коли вони повернуться з наради. Піднесемо сюрприз…

Той факт, що підозріливий командир «корпусу» так легковажно поставився до поведінки Ягора, остаточно впевнило Астрова: «Шаміль» стежив за ним не з власної волі.

Втім, після розмови із зондерфюрером радянський розвідник дбав не про особисту безпеку. Врятувати партизанів стало головною метою, до якої, здавалося Павлові, він ішов усе життя. А врятувати загін можна було лише знищивши зрадника «Шаміля».

Ягор прийшов, як і домовлено було із зондерфюрером, у суботу пізно ввечері. Відразу заявився до Астрова:

– Гер начальник, у горлі пересохло. Хоч одну чарчину! – попросив він і заглянув за шафу, де зберігалася каністра спирту для частування агентів.

– Сьогодні, Ягоре, тобі доведеться обійтися чаєм. Командир корпусу заборонив давати тобі спиртне. Повернешся з операції – бери хоч кварту.

– Не повірю, щоб зондерфюрер поставився до мене так несправедливо. Відмовити людині, яка зробила для нього таку важливу справу.

Астров замислився. «Шаміль» заканючив, наче старець на кладовищі:

– Подайте хоч чарочку! За помин душі партизанів…

– Біс із тобою, – махнув рукою Павло. – Тільки не тут. Дізнається зондерфюрер – обом голови постинає. Зробимо так: я збираюся на рибалку. Якраз кефаль пішла. Гайда зі мною. Там і почастую.

– Вік не забуду вашої доброти, гер начальник. Ось тільки мотнуся, віддам Конокову завтрашній партизанський пароль – і через п'ять хвилин чекайте мене на пристані.

– До початку операції вісімнадцять годин – встигнеш. А прийдеш у штаб, більше не випустять. Командир корпусу наказав замкнути тебе в окремій кімнаті й вартового поставити. Ходімо ж прямо на берег. І, не ображайся, більш як півсклянки не дам.