Жуль Верн - Діти капітана Гранта

Тим часом Джон Манглс намагався визначити, на якій відстані перебуває ця жадана і водночас небезпечна земля. Чи витримає легкий ялик таку кількість переправ?

Поки Джон Манглс обдумував усе це, очікуючи на першу зорю, заспокоєні пасажирки заснули на своїх койках. Непорушний корабель на мілині забезпечив їм кілька годин відпочинку. Більше не чути було п’яних вигуків матросів, тож усі задрімали й на «Маккуорі» запала глибока тиша.

Десь о четвертій ранку зайнялося на світ. Джон Манглс піднявся на палубу. Завіса туману закривала горизонт. Молодий капітан чекав. Нарешті за пінистим обідком окреслилася смуга.

– Земля! – вигукнув Джон Манглс.

Його супутники прокинулися від гуку, вибігли на палубу й мовчки стали дивитись на берег. Гостинна ця земля, а чи ні, та вона мала їх прихистити.

– Де Вілл Галлей? – запитав Гленарван.

– Не знаю, сер, – відповів Джон Манглс.

– А матроси?

– Зникли, як і він.

– Мабуть, усі вони п’яні в дим, – припустив Мак-Наббс.

– Розшукайте їх, – наказав Гленарван. – Не кинемо ж ми їх тут, на цьому судні.

Мюльреді з Вільсоном спустились у кубрик і повернулися за дві хвилини. У кубрику вони нікого не виявили. Вони ретельно обшукали судно аж до трюму, та не знайшли ні капітана, ні матросів.

– Може, вони попадали в море? – запитав Паганель.

– Усе можливо, – озвався Джон Манглс, стривожений цим щезненням. – До ялика! – раптом скомандував він.

Вільсон і Мюльреді попрямували за ним, аби спустити на воду ялик. Але ялик щез.

Вілл Галлей із командою втекли під покровом ночі, доки всі пасажири спали. І здійснили вони цю ганебну втечу на єдиному вцілілому ялику. Капітан, обов’язок якого полишити корабель останнім, зробив це першим.

– Ці негідники накивали п’ятами, – обурювався Джон Манглс. – Що ж, це навіть на краще. Тепер нам не доведеться переживати неприємні сцени.

– Я такої ж думки, – згодився Гленарван. – До того ж, Джоне, в нас є свій капітан і матроси. Нехай недосвідчені, але хоробрі. Тож наказуйте, капітане, ми готові виконувати накази.

Майор, Паганель, Роберт, Вільсон, Мюльреді й навіть Олбінет оплесками зустріли Гленарванові слова і чекали на розпорядження Джона Манглса.

– Що робити? – запитав Гленарван.

Молодий капітан подивився на море, на бриг і відповів:

– Ми маємо два способи вийти з цього становища: зняти бриг з рифів і вийти в море або доправитись до берега на плоту. Зробити пліт буде нескладно, адже ми маємо достатньо деревини.

– Якщо бриг можна зняти з рифів – то це найкращий вихід зі становища, чи не так? – запитав Гленарван.

– Так, сер. До суші ми неодмінно дістанемося, але що ми робитимемо без засобів пересування? Висаджуватися на берег нам не можна, – зауважив Паганель, – не забувайте, що це Нова Зеландія.

– Тим паче, що через недбалість Галлея ми серйозно відхилились від курсу, – додав Джон Манглс. – Найімовірніше, нас віднесло на південь. Я визначу наше місцеперебування опівдні. Якщо ми справді перебуваємо південніше Окленда, то я спробую дістатися туди, пливучи вздовж берегів.

– Але ж бриг пошкоджений. Що робити? – запитала Гелена.

– Напевно, аварія несерйозна, – пояснив Джон Манглс. – Ми спорудимо тимчасову фок-щоглу. «Маккуорі» йтиме повільно, але в потрібному напрямку. Якщо ж бриг не можна буде зняти з рифів, то доведеться плисти на плоті й добиратися до Окленда пішки.

– Тому насамперед ми оглянемо судно, – резюмував майор, – наразі це найважливіше.

Гленарван, Джон Манглс і Мюльреді спустилися в трюм. Він був ущерть набитий шкірою. Джон наказав негайно викинути в море частину вантажу, щоб облегшити судно.

До дна брига добрались за три години виснажливої праці і виявили, що в обшивці лівого борту розійшлося два шви. «Маккуорі» лежав на правому боці, пошкодження були на лівому, тож вода не затопила трюм повністю. Вільсон зашпаклював дірки, зашив поверх мідним листом і поприбивав його цвяшками.

Лот показав у трюмі приблизно два фути води. Її легко можна було викачати помпами.

По тому уважно оглянули весь корпус брига. Джон упевнився, що він не надто постраждав. Можливо, частина фальшкіля загрузла й залишиться в піску, але без неї врешті можна обійтися.