Жуль Верн - Діти капітана Гранта

Айртон ледь витяг биків із болота, в якому ті загрузли по черево. Боцман відвів тварин на пашу – це він дбайливо виконував щодня. Та Гленарван зауважив, що цього вечора Айртон з особливою увагою порається біля худоби, за що подякував боцманові, адже від здоров’я коней і биків залежав успіх їхньої експедиції.

Тим часом мандрівники без апетиту повечеряли. Втома і спека притлумили голод, і всі потребували не стільки їжі, скільки відпочинку. Гелена й міс Грант, як завжди, полягали у фургоні. Чоловіки вклалися хто під наметом, а хто під деревами на густій траві, що аж ніяк не могло зашкодити здоров’ю.

Усі поринули у важкий сон. Небо затягло густими чорними хмарами. Навколо все завмерло – жодного подуву вітерцю. Нічну тишу лише зрідка порушували монотонні крики морпука, схожі на журливе кування європейської зозулі.

Десь об одинадцятій, після нетривалого важкого сну, прокинувся майор. Він із подивом помітив якесь дивне світло, що мерехтіло між дерев. Мак-Наббс спершу навіть подумав, що це пожежа.

Він підвівся і попрямував до лісу. І яким же було здивування майора, коли побачив звичайнісіньку фосфоресценцію величезного поля грибів, спори яких випромінювали яскраве світло!

Майор, який анітрохи не був егоїстом, уже зібрався був збудити Паганеля, аби той помилувався цим дивом, як раптом зупинився, мов укопаний. Від фосфоричного світла в лісі було видно на півмилі навкруги, і йому здалося, наче на узліссі майнули якісь тіні. Невже привиділось?

Майор упав на землю і став придивлятися до тіней. Кілька чоловіків шукали на землі якісь сліди.

Що шукають ці люди?

Мак-Наббс, не вагаючись і не сповіщаючи товаришів, поповзом став пробиратися вперед і зник у високій траві.

Ніч видалась жахлива. О другій годині по полуночі почалася злива, яка тривала до ранку. Намет виявився ненадійним прихистком, тож Гленарван із чоловіками заховався у фургоні. Звісно, ніхто вже не міг склепити очей. Розмовляли про те, про се. Лише майор, тимчасової відсутності якого ніхто й не помітив, сидів мовчки. Злива не вщухала. І чоловіки стривожилися, що негода може спричинити повінь на річці Снові. Тоді загрузлий фургон витягнути буде вкрай важко. Мюльреді, Айртон, Джон Манглс раз по раз ходили до річки перевірити рівень води. Поверталися змоклі до рубця.

Cвітало. Дощ ущух, але сонячне проміння не могло пробитися крізь щільну пелену хмар. Землю вкривали калюжі жовтої води, схожі на брудні каламутні ставки. З розмитого ґрунту піднімалися гарячі випари, насичуючи повітря нездоровою вогкістю.

Передусім Гленарван зайнявся фургоном. На його думку, це було основне. Під час огляду стало зрозуміло, що важкий віз глибоко загруз у глині. Передок майже весь зав’яз, задні колеса – аж по вісі. Витягти цю махину можна було хіба спільними зусиллями людей, коней і биків.

– В усякому разі слід поквапитись. Ситуація ускладниться, коли глина підсохне. – мовив Джон Манглс.

– Що ж, слід поквапитися, – озвався Айртон.

Гленарван, двоє матросів, Джон Манглс і Айртон пішли до лісу по коней – там їх залишили на ніч. Це був похмурий ліс високих камедних дерев. На чималій відстані одне від одного стояли сухі дерева з голими стовбурами. На висоті 200 футів вони сплелись безлистим гіллям у верховітті. Жодна пташка не звила гніздо у цьому гіллі, жоден листочок не шелеснув на мертвих сучках, що стукали один об одного, наче висохлі кістки. І з якого дива в Австралії гинуть ліси, наче підкошені невідомим мором? Ніхто не може відповісти на це питання. Ані старе покоління тубільців, ані їхні давно померлі пращури ніколи не бачили цих лісів зеленими.

Гленарван ішов лісом і вдивлявся в сіре небо, де чітко вимальовувались, наче вирізьблені, найменші гілочки. Айртон не знайшов коней і биків на тому місці, де їх учора залишив, чому дуже здивувався. Він усіх їх спутав, тож тварини не могли відійти далеко.

У лісі тварин не знайшли. Здивований Айртон попрямував до берега Снові, в надії знайти їх, але ні биків, ні коней там не було. Боцман, здавалося, дуже стривожився. Мандрівники стурбовано перезиралися.

Протягом години загін марно намагався знайти тварин. Гленарван хотів було повернутися до фургона, від якого вони відійшли аж на милю, коли раптом десь здаля почулося кінське іржання й одразу ж за ним – мукання.