Жуль Верн - Діти капітана Гранта

Коли брати Патерсони дізнались про мету експедиції, то лише зміцнили сподівання дітей капітана Гранта.

– Найімовірніше, капітан Грант потрапив у полон, – сказав Мішель, – бо на узбережжі його не бачили. Знайдений документ свідчить, що капітан достеменно знав, де перебуває, і, мабуть, уже дійшов до якоїсь англійської колонії. Та, певно, потрапив у полон до дикунів.

– Саме так сталося з його боцманом Айртоном, – сказав Джон Манглс.

– А ви нічого не чули про загибель «Британії»? – запитала в братів Гелена.

– Ніколи, пані, – відповів Мішель.

– А як, на вашу думку, австралійці могли поводитися з полоненим капітаном Грантом?

– Австралійці не жорстокі, – відповів Мішель Патерсон. – Багатьом європейцям доводилось довго жити серед дикунів, і вони ніколи не нарікали на грубе поводження.

– Нещодавно «Австралійська газета» повідомляла, – сказав Мішель Патерсон, – що такий собі Моріл повернувся на батьківщину після шістнадцятилітнього полону. Його доля схожа на долю капітана Гранта – він так само одразу після загибелі судна «Перуанка» 1846 року опинився в полоні у тубільців. Вам не варто втрачати надії.

Гленарван люб’язно погодився погостювати день у маєтку, тож загін провів чудові дванадцять годин. Господарі запропонували гостям програму денних розваг, на яку ті охоче пристали.

Опівдні сім чистокровних коней нетерпляче били копитами об землю перед ґанком. Дамам призначалася коляска, запряжена четвериком. Попереду рушили мисливці; вершники, озброєні чудовими рушницями для полювання, скакали по боках.

За чотири години кавалькада об’їздила геть усі алеї й дороги парку, який завбільшки з невеличку німецьку державу. Малий Роберт, який полював поруч із Мак-Наббсом, такого утинав, що всі аж роти роззявляли від здивування. Відважний хлопчина мчав попереду всіх і стріляв перший.

Забили кількох місцевих тварин, яких навіть Паганель знав лише за назвою. Поміж них трапилися вомбат і бандикут.

Роберт уполював схожу на лисичку істоту з чорним у білі плями хутром і пару двоутробок.

Та найбільш захопливим виявилося полювання на кенгуру, яких надибали собаки. Малюки миттю пострибали в материні сумки, і вся зграя кинулась навтьоки. На чолі кенгуру стрибав старий ватажок-самець, справжнісінький велетень-кенгуру.

Чотири або й п’ять миль тривала погоня. Собаки боялись наблизитися то табунця тварин, побоюючись дужих лап кенгуру. Та ось стомлені стрибуни зупинились, приготувавшись захищатися. Один пойнтер з розгону наштовхнувся на ватажка, але миттю неборака злетів у повітря й упав із розпоротим черевом. Мисливці пустили в хід рушниці.

Роберт, щоб напевне поцілити, дуже близько підійшов до кенгуру. Тварина кинулася на хлопчика, і той упав. Мері Грант скрикнула від жаху. Жоден мисливець не наважився вистрілити, боячись влучити в хлопчика. Та раптом Джон Манглс вихопив мисливського ножа і кинувся на кенгуру, ризикуючи власним життям. Удар – і кенгуру впав, уражений у самісіньке серце, а Роберт підвівся, ніби нічого й не сталося.

– Дякую, містере Джоне, щиро вам дякую, – сказала Мері Грант, простягаючи руку молодому капітанові.

– Я відповідаю за нього, – мовив той, потискуючи тремтливу долоню дівчини.

Таким був фінал полювання. О шостій годині на мисливців уже чекав розкішний обід, за яким вони куштували бульйон із хвоста кенгуру, зготований за тубільними рецептами.

Після морозива і шербету гості перейшли до вітальні. Вечір присвятили музиці. Леді Гелена, прекрасна піаністка, запропонувала акомпанувати молодим господарям, і ті майстерно виконали уривки з найновіших музичних творів Гуно, Віктора Массе, Фелісьєна Давида й навіть Ріхарда Вагнера.

Об одинадцятій годині подали чай, сервірувавши його з властивою англійцям вишуканістю, та Паганель зажадав поласувати австралійським чаєм, і йому принесли чорнильного кольору рідину. Тубільці півфунта чаю варять у літрі води протягом чотирьох годин. Паганель кривився, а однак нахвалював напій.

Завершився цей чудовий вечір лише опівночі.

А з настанням ранку гості попрощались із братами, подякували за теплий прийом і взяли з господарів маєтку обіцянку відвідати замок Малькольм у Європі.

Лише о дев’ятій годині ранку фургон проминув землі Патерсонів і заглибився у відлюдну область провінції Вікторія.