Жуль Верн - Діти капітана Гранта

Коли настала Вільсонова черга вартувати, Паганель усе ще сидів, занурений у думки. Але вчений промовчав про свою дивну пригоду, твердо вирішивши вранці розповісти про це Гленарванові.

А на ранок мандрівники прокинулися од собачого гавкоту. Гленарван миттю підхопився. На заліску бавились двійко чудових пойнтерів, ідеальний взірець англійської породи мисливських собак. Пси помітили людей, що наближались до них, і ще дужче загавкали.

– Десь поблизу є поселення, – мовив Гленарван, – і там живуть мисливці.

Паганель уже приготувався було розповісти про свою нічну пригоду, як раптом показалися двоє вершників на баских конях-гунтерах. Обидва ошатно вбраних джентльмени зупинились, коли побачили подорожніх. Гленарван пішов назустріч молодикам і перший відрекомендувався.

– Сер, чи не забажають ваші дами, ваші супутники й ви зробити нам честь і відпочити в нашій господі? – запитав із поштивим уклоном старший з-поміж мисливців.

– З ким маю за честь говорити? – спитав Гленарван.

– Мішель і Сенді Патерсони, власники скотарства Готтем. Ви перебуваєте на нашій станції. Звідси до господи десь із чверть милі.

– Дякуємо вам, панове, за люб’язність, але я не хотів би зловживати вашою гостинністю, – почав Гленарван.

– Сер, – не дав докінчити йому Мішель Патерсон, – погодившись, ви зробите нам, бідним вигнанцям, величезну приємність, і ми будемо вельми вдячні й щасливі прийняти вас у себе в цій пустелі.

Гленарван уклонився на знак згоди.

– Сер, – звернувся Паганель до Мішеля Патерсона, – часом це не ви співали вчора арію божественного Моцарта?

– Так, пане, я співав під акомпанемент свого брата Сенді.

– О, тоді прийміть щирі вітання від мене, палкого шанувальника музики! – і Паганель простяг руку молодому джентльменові.

Скотарське господарство Патерсонів було таке ж бездоганне, як і англійські парки. На величезних луках паслися тисячі биків і мільйони овець, яких стерегли армія пастухів і ще більше собак.

Милувала око акацієва алея, а далі гордовито здіймалася гора Готтем, заввишки аж сім з половиною тисяч футів. Поряд з екзотичними місцевими рослинами, яких тут було безліч, росли дерева, завезені з Європи. Груші, яблуні, смокви, помаранчі й навіть дуби мандрівники вітали радісними вигуками.

Тимчасом Гленарван слухав розповідь братів. То була історія метикуватих і енергійних молодих англійців, які вважали, що багатство не звільняє від праці. Мішель і Сенді Патерсони народилися в сім’ї лондонського банкіра. Коли вони подорослішали, батько сказав синам: «Ось вам мільйони. Вирушайте до будь-якої далекої колонії, засновуйте там велике підприємство, навчайтесь життю у праці». Брати виконали батькову волю, обрали в Австралії колонію Вікторія й саме тут вирішили зібрати врожай із батькових грошей, про що не пошкодували. Не минуло й трьох років, як їхнє господарство принесло чималі прибутки.

Молоді власники були скотарями й водночас хліборобами. Вони керували своїм величезним господарством вправно і завзято. На десяти тисячах акрів старанно обробленої землі збирали багаті врожаї тубільних і завезених сюди культур, а на соковитих травах випасали незліченну кількість худоби.

Будинок підприємців перевершив усі сподівання мандрівників. Чарівна будівля з дерева й цегли за формою була подібна на швейцарські будиночки-шале. На доріжках і в гущині дерев височіли бронзові канделябри з ліхтарями. Увечері парк освітлювався білим світлом газу від газометра, захованого в альтанці з акацій.

Поблизу ніде не було видно службових приміщень, ані повітки, ані стайні – нічого, що нагадувало б про сільську місцевість. Усі ці будівлі зведено за чверть милі далі. Там утворилося справжнє селище – понад двадцять хатин і будиночків. Електричні дроти з’єднували його з будинком господарів.

Усередині будинку гості побачили справжню розкіш. У вітальні, просторій кімнаті, стояв рояль зі старовинними й новітніми партитурами, мольберти з незакінченими полотнами, цоколі з мармуровими статуями, на стінах висіло кілька картин фламандських майстрів. Ноги тонули в пухнастих, наче м’яка трава, килимах, зі стелі звисала старовинна люстра. Повсюди – коштовні порцелянові вироби, вишукані дрібнички. Ця вітальня, здавалось, була частиною якогось шляхетного палацу в Англії чи Франції.

Сенді Патерсон дав розпорядження зготувати сніданок, і невдовзі гості смакували вишукані страви й дорогі вина за розкішним столом.