Владислав Крапивін - Тінь Каравели

— Що? — не зрозумів я.

— Не буває ж трищоглових бригів…

Для мене ця наука була як темна ніч.

— Чому?

Кілька секунд він дивився на мене мовчки, потім, певно, зрозумів, що розмовляти зі мною про це марно. Сердито й неголосно промовив:

— Ось тому… Кінчається на «у».

— Коли написано, значить, бувають, — зауважив я.

Тоді він вибухнув:

— «Написано»! Якщо він трищогловий з прямими вітрилами, значить, він фрегат, а не бриг!

— А як не з прямими?

— Не з прямими бриги не бувають, ясно? Вони завжди з прямими, завжди двощоглові! Отак-то!

— Звідки ти знаєш?

Він уже заспокоївся і не хотів сперечатися.

— Звідки… — сказав він неуважно. — Звідки хочеш… Словники ж є майже у кожній книжці…

— Ну гаразд. Давай читати, — нетерпляче зажадав я. Павлик помовчав трохи й раптом сказав:

— Не буду.

— Ну, Павлику! — благально почав я.

— Не буду, — спокійно й твердо повторив він. — Якщо з першого слова брехня починається, то далі і зовсім…

Я зрозумів, що він справді не читатиме. Все руйнувалося. Гинув хороший вечір з палаючою грубкою і принадливою книжкою, де на малюнках були якорі, кораблі й маленькі войовничі чоловічки з невідомої країни.

— Все ти знаєш! — кинув я з відчайдушною образою. — Морський професор! Може, колись були трищоглові бриги! Зараз ні, а колись були! Зовсім давно! Звідки ти знаєш?

— Колись? — повторив він.

— Звичайно! — ухопився я за рятівну думку. — Хіба ти все на світі знаєш.

Ні, все на світі він не знав. Подумав і погодився:

— Може, справді. Колись. Щодо колись я тільки трошки знаю. Про каравели.

«Гуллівер» був врятований. А коли і цій книжці настав кінець, Павлик роздобув десь «П'ятнадцятирічного капітана».

Перша частина називалася: «Шхуна-бриг «Пілігрим».

Я не забув недавньої розмови й зажадав у Павлика пояснення: що це за штука — шхуна-бриг? І це був тільки початок. Я вже не хотів лише пригод. Мені потрібне було знання . Те знання, яке відрізняє капітана від пасажира.

Я став прискіпливим. Що таке «спардек»? Що таке «ванти»? Що таке «фор-стеньги-стаксель»? Павлик лаявся, але пояснював, що міг. Потім я, як і він, звик порпатися в словниках і примітках.

А втім, це не псувало наших вечорів. Це було схоже на гру. Та й у самих словах «норд-вест», «бейдевінд», «фор-марсель» звучав відгомін дивовижних морських історій. Це були слова з синьої і білої пісні моря.

Ми зрозуміли тоді: нам потрібні не просто книжки про острови і таємниці. Потрібні такі вечори. Вечори з вогнем, що гуготить у грубці, і розмовами про маяки й коралові рифи. Зі кружалками картоплі, які ми смажили на залізній смужці біля дверцят грубки. Дзвінко стріляли дрібки солі, на кружалках з'являлися коричневі бульбашки. Потім ці кружалка хрумкотіли в роті, мов печиво, і були смачніші від усього на світі.

У ті дні все складалося якось вдало. Зникла тривога про батька: його частину вивели з боїв, і вона стояла в тихому містечку з довгою неросійською назвою. Відступив голод — мати одержала якісь додаткові талони на борошно. Не за горами була й весна, а всі знали, що весна принесе перемогу. Навіть у школі мені щастило: я одержав дві четвірки з письма. Але запам'яталися перш за все не дні, а щасливі вечори, зігріті вогником дружби, що починалася.

Правда, спершу їх псувала Тетяна. Взяла таку моду: прийде з технікуму, просуне в двері голову й медовим голосом починає допит:

— Владику, а уроки ти зробив? Усі? І з письма? А що додому задали? А які оцінки в школі? А що сказала Антоніна Петрівна?

Ці розмови набридали мені, як вариво з мороженої капусти. Мене від них нудило. Я навіть пробував скрипіти зубами, але скрипу не виходило, тільки зубам було боляче. І якось урвався терпець.

Я сказав, що це свинство. «Так-так! І неабияке, а величезне свинство. Ні, я правильно добираю виразів! Як же ще можна висловлюватися, коли тобі кожного вечора псують настрій?.. Ну й скаржся! Хоч директору школи! Щовечора одне й те ж!.. Кашалотові в горлянку таку турботу!.. Тільки спробуй! Думаєш, ти одна вмієш ременем розмахувати?.. Тисяча чортів і один грот-марсель з двома рифами!.. Хтось би вже інший казав про уроки! Не той, у кого «хвости» з креслення!.. Так, знаю, що таке «хвости», ще гірше від двійок! Про ці «хвости» і кажу, так! А ти думала про інші? Можна й про інші: ще «хвостами» називаються ті, хто за кимось вештається по п'ятах! Наприклад, той курсант з піхотного училища, чи Олекса Солодовников, чи… Ага, не моя справа? А тобі в мої можна втручатися?.. Ти ба, старша! Зате дурніша!.. І не прийду, ночуватиму у Павлика. Тобі ж і влетить від матері!.. Силоньки не вистачить!.. А от так і смію! Подумаєш! Велика, а плаче…»