Владислав Крапивін - Тінь Каравели

Після третього уроку він знову рушив на розвідку. Двері в підвал були, звичайно, зачинені. До того ж перед ним розгулювало двоє чергових дівчисьок, з олівцями, щоб записувати порушників, і прибиральниця тітка Феня з мітлою. Але біля розбитого віконця, яке виходило на подвір'я, ніхто не чергував. Павлик пробрався до нього по заметах. Він просунув голову й плечі в лунку вогку напівтемряву. Певна річ, спершу він нічого не побачив. Приміщення було без вікон — щось на зразок широкого коридора, куди виходили двері з усіх кімнат. Павлик стис у долонях і кинув униз грудку снігу. Він думав, що почує плюскіт води, але грудка вдарилася об щось тверде. Лід?

Павлик перевис через підвіконня. Ні, чорна вода поблискувала, як і досі. А під вікном притулилися до стіни три дошки, збиті докупи. Це були залишки мостиків, по яких тут ходили під час осінньої повені.

Три збиті дошки — це пліт. Хто ж із нормальних людей відмовиться поплавати по порожньому підвалу, таємничому, як печера капітана Немо! Павлик був нормальною людиною. Він утиснувся у віконце вперед ногами, повис, тримаючись за підвіконня, і стрибнув на дошки.

Від удару і від ваги край плоту пішов на глибину. Вода залила валянки. Аварія! Щоб не було повної катастрофи, Павлик кинувся з краю на середину. Пліт випрямився і непомітно відійшов од стіни.

Тільки тут відважний капітан зметикував, що ніяке судно не може плисти саме по собі, по щучому велінню. Потрібен мотор, або вітрило, або принаймні весло. Якщо немає весла, можна гребти й долонями, та для цього треба нахилятися, тягтися руками до води, А як дотягнешся, коли пліт хитається? Ось-ось потрапиш за борт. Ні присісти, ні нахилитися.

Залишалося голосно заревти і здатися тітці Фені й черговим.

Павлик не заревів і не здався. Він уявив собі, як поведуть його на очах у всієї школи до директора Марії Павлівни. Жах! Під конвоєм, у мокрих валянках. Під зловтішне хихикання дівчисьок! Не директора він боявся, а приниження.

Павлик на піратський манір заскреготів зубами й примружено озирнувся, шукаючи виходу. І знайшов. За три метри від нього височіла над водою велика напіврозвалена шафа. Дверцята її прикрашала мідна ручка, схожа на візерунковий гак. Павлик, здригаючись від холоду й злості, стягнув з себе светр і сорочку, зняв ремінь. Ремінь він прив'язав до рукава сорочки, а другий рукав вузлом притягнув до вилоги светра. Потім зробив на ремені петлю.

Він казав, що накинув цей аркан на ручку шафи із двох спроб. Напевно, вихвалявся. Але так чи інакше накинув. І підтягнув бортом до шафи своє судно. Край плоту притиснувся до цього «причалу», і пліт став стійкіший. Павлик обережно дотягнувся до дверцят, щоб відірвати рейку. Рейкою можна було гребти і відштовхуватися. Він рвонув. Двері зірвалися і торохнулись поперек плоту. Підвалом розкотилася барабанна луна. Павлик присів, чекаючи вторгнення тітки Фені. Але було тихо.

Цокочучи зубами, він одягнувся. Потім зазирнув у шафу. Там плавав великий глобус з пробоїною в районі північної Атлантики, а в кутку стояли дві великі палки, обмотані брудною марлею. Спершу Павлик не здогадався, що то за палки. Просто вирішив, що вони довші й зручніші, ніж рейка. І взяв їх.

— За них мене й витягли, — сказав він, — А то як би я вибрався? Віконце ж високо, не вчепишся.

— Хто витяг?

— Та… Дівчинка одна. Милка Журавльова. Вона позаду мене на парті сидить. Я у неї чорнило вмочаю, коли у мене немає.

Я хихикнув. Ім'я було коров'яче: так кликали корову Таїсії Тимофіївни. А Павлик несподівано розсердився:

— Ти чого регочеш? Крім неї, ніхто не знав, що я туди поліз! А вона знала й прибігла подивитися, де я. І витягла. А хто б іще витяг? Ти, чи що?

Я гордо й ображено відповів, що, певна річ, витяг би, якби був у школі. А Павлик сказав, що коли мене не було, то й хихикати нічого.

— Слухай краще…

Тільки на подвір'ї Павлик зрозумів, яка у нього цінна знахідка. Карта всього світу! Він вирішив, що в школі вона не потрібна, а нам потрібна дуже. І заховав її у сніг.

І весь четвертий урок Павлик хвилювався: чи не вкрав хто карту? Але вона була на місці…

Ми розгладили карту гарячою праскою, заклеїли дірки, підрівняли розкошлані краї. Потім один кінець верхньої рейки поклали на бильце ліжка, а другий на цвях, який Павлик спеціально вбив у стіну. Куток наш біля грубки виявився зовсім відгородженим. Ми захопили у свої володіння тумбочку, повикидали з неї всілякий мотлох і вирішили зберігати в ній книжки.